У разі перекваліфікації судом дій винної особи на склад злочину приватного обвинувачення необхідно заява потерпілої про вчинення такого злочину, інакше ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ вирок (ВС/ККС № 761/6142/15-к від 20.12.2018)

Фабула судового акту: Положеннями частини четвертої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

При цьому стаття 477 КПК України дає визначення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення та містить у собі перелік кримінальних правопорушень які можуть бути розпочаті виключно на підставі заяви потерпілого.

Однак, чинний КПК України не містить у собі вказівок на те, які саме дії слід вчинити органу досудового розслідування, прокурору та/або суду у разі перекваліфікації злочину з кримінального правопорушення, за яким здійснюється публічне обвинувачення на злочин приватного обвинувачення.

У даній справі потерпіла звернулась до органів поліції із заявою про вчинення винною особою стосовно неї злочину, передбаченому ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Натомість орган досудового розслідування не встановивши наявності замаху на крадіжку перекваліфікував дії особи на ч. 1 ст. 162 КК України, який є злочином приватного обвинувачення та направив обвинувальний акт для розгляду до суду.

Вироком місцевого суду за вказаним кримінальним провадженням постановлено виправдувальний вирок, у зв’язку із тим дії виправданого кваліфіковані неправильно, оскільки незаконне проникнення до приміщення було лише способом вчинення більш тяжкого злочину. З огляду на те, що інкриміновані дії утворюють склад іншого, більш тяжкого злочину, у якому обвинувачення не пред'явлене, в тому числі в порядку ст.338 КПК України шляхом зміни раніше пред'явленого обвинувачення, суд постановив обвинувальний вирок на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України.

Справа двічі розглядалась апеляційним судом та в кінці кінців постановлено обвинувальний вирок.

На таке рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу з тих підстав, що слідчий розпочав кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення за ч.1 ст.162 КК України без заяви потерпілої, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

В свою чергу Касаційний кримінальний суд погодився із доводами захисника та закрив провадження у справі.

Обґрунтовуючи своє рішення ККС вказав, що ч. 4 ст.26 і ст. 477 КПК України передбачено, що єдиною законною підставою для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого, проти прав, свобод та законних інтересів якого вчинено кримінальне правопорушення. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 26 та ч.4 ст. 22 КПК України, важливою відмінністю участі потерпілого у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення є те, що йому тут належить ще й право підтримувати обвинувачення або відмовитися від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.

Отже, якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі державного обвинувачення виникли підстави для складання повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на злочин, за яким кримінальне провадження згідно зі ст. 477 КПК України може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відповідно повідомлення про підозру або нове повідомлення про змінену підозру лише за наявності письмової заяви потерпілого про вчинення щодо нього злочину приватного обвинувачення.