Приватна особа з власної ініціативи не може проводити ОРС. Отримані докази є недопустимими (ВС/ККС у справі № 305/2022/14-к від 15.06.2021)

Фабула судового акту: До уваги читача пропонується дуже цікаве судове рішення у якому Касаційний кримінальний суд висловив свою позицію щодо оцінки доказів отриманих громадянином, який вирішив самостійно викрити злочинця в погонах, але все ж таки суди через порушення норм процесу правоохоронця виправдали. При цьому у даному випадку неможна казати про будь-яку заангажованість судів, порушення дійсно були, але злочинець уникнув покарання.

У даній справі громадянин вирішив викрити у вчиненні злочину працівника міліції, який підшукував спільника для вчинення крадіжки з належної йому квартири для чого передав своєму знайомому ключ від квартири та диктофон для фіксування розмов щодо підготовки злочину.

Цей знайомий таємно записав на диктофон свої розмови із із працівником міліції , під час яких вони обговорювали деталі вчинення крадіжки цінностей із квартири, а також повідомив, що викрав у потерпілого ключ, за допомогою якого можна вільно проникнути до квартири у певну дату, оскільки в цей час там нікого не буде, на що міліціонер погодився.

У подальшому після проникнення у квартиру працівника міліції було затримано власником квартири та його знайомими.

Такі дії міліціонера було кваліфіковано за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 КК України.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд обвинуваченого виправдав.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На згадані рішення стороною обвинувачення було подано касаційну скаргу, яку було вмотивовано тим, що суд безпідставно визнав недопустимими доказами дані, отримані під час записів за допомогою диктофона розмов, а також висновок криміналістичної експертизи відео-звукозапису щодо цих даних, при цьому необґрунтовано послався на Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 року (далі - Рішення Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року). Крім того, вказує, що поза увагою залишилися показання потерпілого та свідків, які і в суді, й під час проведення слідчих експериментів пояснювали про обставини, які свідчать про винуватість обвинуваченого у замаху на крадіжку майна з квартири потерпілого.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав такі доводи неспроможними та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що відповідно до ст. 92 КПК України обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» така діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.