Продаж орендованого автомобіля орендарем НЕ підпадає під ст. 289 КК України - "Незаконне заволодіння транспортним засобом" (ВС/ККС у справі № 755/16101/16-к від 05.03.2020р.)

Фабула судового акту: Дуже суперечливе, як на мою думку, рішення у якому Касаційний кримінальний суд висловився про наявність у діях винної особи-орендаря транспортного засобу, яка продала його іншій особі без згоди власника.

У даній справі особу засуджено за те, що вона діючи з умислом на незаконне заволодіння належним потерпілій автомобілем уклав з останньою договір оренди зазначеного автомобіля.

Отримавши автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію та ключ від нього, засуджений з метою приховати свої злочинні дії почав користуватися цим автомобілем та сплачував за нього протягом декількох тижнів орендну плату відповідно до укладеного договору.

Надалі, винна особа через знайдене у всесвітній мережі Інтернет оголошення домовилась з невстановленою досудовим розслідуванням особою про продаж їй вищевказаного автомобіля та у подальшому продала вказаний автомобіль.

З такою кваліфікацією апеляційний суд погодився.

В свою чергу стороною захисту на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду було подано касаційну скаргу у якій поставлено питання невірної кваліфікації дій засудженого. На думку адвоката в дія засудженого наявний склад злочину, передбачений ст. 191 КК України, а не ст. 289 КК України оскільки об`єктивна сторона цього злочину передбачає саме протиправне вилучення з будь-якою метою транспортного засобу у власника будь-яким способом. Крім того, стверджує про відсутність в діях засудженого суб`єктивної сторони цього злочину, яка полягає у прямому умислі на заволодіння транспортним засобом.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами погодився.

Надаючи оцінку вказаним вище доводам захисника ККС вказав, що згідно п. 1 примітки до ст. 289 КК України, незаконним заволодінням транспортним засобом вважається умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Вказане заволодіння може бути вчинене таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз. При цьому закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Проте, всупереч наведеним вище приписам закону, кваліфікуючи дії засудженого за ч. 2 ст. 289 КК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що факт незаконного заволодіння засудженим транспортним засобом відбувся саме в момент реалізації останнім цього автомобіля іншій особі.

Водночас поза увагою судів залишилося те, що автомобіль був переданий власницею винній особі відповідно до договору оренди з можливістю його експлуатації за цільовим призначенням і перебував у останнього протягом 4 місяців. Також засудженому добровільно були передані реєстраційні документи на цей автомобіль та ключі від нього.