Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір працівнику правоохоронного органу (ВС/ККС у справі № 444/2115/17 від 20.10.2020)

Фабула судового акту: За нормами ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями даного правоохоронного органу є забезпечення публічної безпеки і порядку, а також протидія злочинності.

З метою реалізації вказаних функцій працівниками поліції даним законом надано певні повноваження, у тому числі і застосування до правопорушника фізичної силі і спецзасобів.

Однак, дуже часто поліцейські зловживають цим правом та застосовують поліцейські заходи примусу або надмірно або взагалі безпідставно.

Звісно, що будь-кому не може подобатись якщо поліцейські б’ють або застосовують кайданки безпідставно, що і тягне за собою конфлікти аж до нанесення тілесних ушкоджень працівникам поліції у відповідь.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України за те, що він погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора поліції, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд із винністю засудженого погодився.

Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу у якій обґрунтував відсутність у діях свого підзахисного складу кримінального правопорушення.

Переглядаючи вказану справу Касаційний кримінальний суд частково погодився із доводами скарги.

Так, у своїй постанові ККС вказав, що опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

При цьому дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

Одночасно норми статті 29 Закону України «Про національну поліцію» визначають, що поліцейський захід був необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.