Відтепер згода іпотекодержателя на реєстрацію місця проживання в іпотечному житлі НЕ потрібна (6-й апеляційний адмінсуд у справі № 640/14809/20 від 28.09.2021)

Фабула судового акту: Рішення, що пропонується до уваги ж прикладом блискучої роботи мого колеги Ростислава Кравця, який все ж таки зміг довести незаконність досить важливого нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, який напряму зачіпає інтереси боржників, чиї зобов'язання забезпечені іпотекою.

Порядок реєстрації місця проживання фізичних осіб врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, якою було затверджено відповідні правила.

У 2020 році вказані правила було доповнено нормою, якою визначено обов’язкову згоду іпотекодержателя на реєстрацію місця проживання у відповідному іпотечному житлі.

Логіку Кабміну в частині таких змін зрозуміти можна, адже згадане положення покликано максимально захистити інтереси як кредитора так і іпотекодержателя які зазвичай є тотожними, але як завжди диявол криється у дрібницях… Тай взагалі, чого гріха таїти, якість законодавчої техніки та дотримання порядку прийняття нормативно-правових документів останнім часом різко погіршилась, що й тягне скасування окремих нормативно-правових актів у судовому порядку.

У даній справі адвокат від свого імені звернувся до суду із позовом в порядку адміністративного судочинства у якому просив суд визнати згадані вище зміни протиправними та скасувати відповідну постанову КМУ. Позовні вимоги вмотивовано тим, що дана постанова не пройшла обов`язкове громадське обговорення, фахову та юридичну експертизу, а також не була попередньо оприлюднена, і до неї не було додано комунікативного плану.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що позивачем у позовній заяві не наведено аргументів і не надано жодних доказів щодо порушення, внаслідок прийняття оскаржуваної Постанови, його прав чи інтересів.

Натомість, апеляційний адмінсуд вирішив інакше, а саме позовні вимоги задовільнив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що за нормами ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У даній справі Позивачем як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, вказано, що його права оскаржуваною постановою порушені, оскільки він здійснює також професійну адвокатську діяльність, та, зокрема, представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у справах, пов`язаних з перебуванням житла в іпотеці.

Оскаржувана Постанова ускладнює правила підтвердження реєстрації дітей та їх батьків у житлі, яке перебуває в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань, оскільки передбачає наявність додаткового документу для реєстрації дитини в житлі, яка перебуває в іпотеці, довірчій власності та згоду іпотекодержателя житла на реєстрацію дитини.

Фактично, відмова іпотекодержателя або довірчого власника на реєстрацію місця проживання дітей та їх батьків означає втручання в здійснення права дитини на її особисте і сімейне життя, недоторканність житла.