Відпустки військовослужбовців під час воєнного стану: аналіз законопроєкту №14403-1

Законопроєкт № 14403-1 «Про внесення змін до пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо порядку надання відпусток під час дії воєнного стану» є альтернативною ініціативою до основного проєкту № 14403 та спрямований виключно на врегулювання порядку надання відпусток військовослужбовцям під час дії воєнного стану.

Його концепція полягає у підвищенні правової визначеності та систематизації підстав і процедур надання відпусток у період, коли об’єктивні потреби оборони держави обмежують можливість повноцінної реалізації соціальних прав. На відміну від ширшого регулювання, що охоплює цивільні трудові відносини, законопроєкт не вносить змін до Кодекс законів про працю України та не зачіпає загальне трудове законодавство, а зосереджується виключно на військовослужбовцях, що дозволяє врахувати специфіку служби в умовах воєнного стану.

Позитивним аспектом законопроєкту є прагнення чітко визначити підстави для надання відпусток за сімейними та іншими поважними обставинами, а також передбачити механізм грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у разі неможливості її використання через виконання бойових завдань.

Для військовослужбовців надзвичайно важливо не лише формально мати право на відпочинок, а й бути впевненими, що таке право гарантоване та забезпечене державою навіть у період активних бойових дій. Усвідомлення того, що держава визнає їхню потребу у відновленні фізичних і психологічних ресурсів, підтриманні сімейних зв’язків та соціальної стабільності, має суттєве значення для морального стану особового складу та загальної боєздатності.

Разом з тим, попри соціально орієнтовану спрямованість, законопроєкт потребує суттєвого доопрацювання.

Надмірна дискреція командира

Значний обсяг повноважень щодо прийняття рішень про надання відпустки залишається на розсуд командира. За відсутності чітких критеріїв «службової необхідності» або обмежень щодо максимально допустимого відтермінування відпустки існує ризик різного застосування норм у різних військових частинах.

Така дискреція може призводити до нерівності в реалізації прав, створювати напругу в колективах та підривати довіру до командування.

Відсутність чіткої процедури оскарження

Законопроєкт не деталізує процедуру оскарження відмови у наданні відпустки. За відсутності визначеного механізму захисту прав військовослужбовця норма може мати декларативний характер. Необхідно встановити строки розгляду скарг, визначити компетентний орган та забезпечити оперативність перегляду рішень з урахуванням специфіки служби.

Нечіткість механізму грошової компенсації