«Ти мені – я тобі». Кадрові конкурси чи профанація

Акціонери коаліції неприховано ділять між собою міністерства на довгі роки, навіть коли їхніх міністрів уже не буде в уряді

Конкурси на вищі державні посади останнім часом опинилися під щільною критикою. Навіть урядовці дозволили собі заявити про повну профанацію цієї ідеї. Очільники Міністерства інфраструктури та Міністерства охорони здоров’я Володимир Омелян та Уляна Супрун висловили категоричну незгоду з результатами конкурсів на посаду держсекретарів їхніх міністерств. Омелян та Супрун вважають їх непрозорими, а обраних конкурсною комісією кандидатів не надто кваліфікованими або ставлениками «напівкримінальних бізнес-груп». Щоправда, нібито прем’єр Володимир Гройсман не звертатиме уваги на примхи конфліктних міністрів і все одно призначитьобраних держсекретарів. Паралельно нагнітається ситуація навколо конкурсу на голову Державного бюро розслідувань – спостерігачі вбачають, що комісія очевидно схильна до кандидатів, на яких зробила ставку Адміністрація президента. Не кажучи вже про те, що давно помічено, як конкурси на голів обладміністрацій чомусь виграють виключно кандидати Банкової. Нещодавній конкурс на голову Одеської ОГА виграла людина, нібито близька до Арсенія Яценюка, але це знову ж таки схоже на наслідок бюджетних торгів.

Згадайте новину: "Кадрові питання узурповано ДФС", - Марушевська про незаконне присвоєння функцій кадрової політики на митниці

Звісно, були й більш-менш відкриті конкурси з інтригою. Наприклад, при обранні голів Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Під великим тиском громадськості їх очолили нейтральні фігури без негативного шлейфу, хоча при обранні голови САП Генпрокуратура активно просувала на цю посаду Романа Говду. Але навколо антикорупційних органів особливо махлювати владі було складно, бо вони перебувають під особливим контролем західних партнерів. Що ж до інших конкурсів – бачимо скандал на скандалі. Те, що главою Миколаївської облдержадміністрації було обрано людину, яка в тестовій роботі зробила помилки ледь не в кожному слові, дуже красномовно демонструє рівень цих «іспитів». Чому ж так сталося, що конкурсна система, яка подавалась як противага закулісним кадровим домовленостям та мала започаткувати нову якість державної служби, була дискредитована на самому початку?

Від Насірова до Тахтая

Вже мало хто пам’ятає, що ще до вступу в дію закону про державну службу гру в конкурси почав уряд Арсенія Яценюка, який намагався показати перед громадськістю, яка бажала контролювати все і вся, що він - прогресивний європейський прем’єр. І задля вибору такого ефективного менеджера, як Роман Насіров на Державну фіскальну службу формувалась відповідна конкурсна рада. Вже тоді було помітно, що конкурси, скажімо так, стали прикриттям певних домовленостей між фракціями коаліції.

Наразі активно відбуваються конкурси на держсекретарів, які з’являться в структурах міністерств з 1 січня 2017 року, і здебільшого їх виграють чинні співробітники апаратів міністерств, добре знайомі з нинішнім міністром. Так, наприклад, держсекретарем МВС став чинний заступник Арсена Авакова Олексій Тахтай, якого міністр назвав «чудовим спеціалістом», держсекретарем Мінінформполітики – соратник Юрія Стеця Артем Біденко, який також до цього працював заступником міністра, держсекретарем Мін’юсту – Ганна Онищенко, яка давно працює пліч-о-пліч з міністром Павлом Петренком, держсекретарем Міністерства з питань окупованих територій – заступник міністра Сергій Злакоман, який, в свою чергу, як і міністр Вадим Черниш, близький до одіозного депутата від БПП Олександра Третьякова… З боку все це виглядає як постановка із заздалегідь відомим результатом.

Вспомните новость: Список востребованных профессий в 2017 году

Суть появи інституту держсекретарів полягала в тому, щоб не втрачати безпеперервність влади, оскільки вони обираються одразу на п’ять років, на відміну від міністрів, яких можуть звільнити будь-якої миті. Відповідно переможці мають бути максимально аполітичними фігурами. Але серед уже обраних кандидатів вистачає таких, які були пов’язані з конкретними політичними силами та навіть мають корупційний бекграунд. До того ж нинішніми конкурсами на держсекретарів фракції коаліції майже неприховано ділять між собою міністерства на довгі роки, навіть коли їхніх міністрів уже не буде в уряді. Ручне управління конкурсами за формулою «ти мені – я тобі» в такій ситуації стає ще ціннішим.

Народний депутат з «Батьківщини» Андрій Рябчин, який зі своєю колегою Оленою Шкрум свого часу дуже переймався прийняттям закону про держслужбу, визнає провал ідеї і пояснює, чому механізм конкурсів не запрацював, як мав би. «Якщо захотіти, можна спотворити будь-який закон, хай би які запобіжники туди ставити і хоч би як дослівно виписували, що можна, а що ні. Якщо нема політичної волі чи є злочинний умисел, то це буде зроблено. В європейських законах, до речі, не розписується все так детально, як у нас – там є загальна рамка, яка не передбачає, що ти будеш просувати своїх людей чи залучати для цього кишенькові громадські організації. Проте позитив закону про держслужбу в публічності – на конкурси можуть приходити журналісти, ведуться трансляції. І люди з громадського сектора мають змогу кричати про те, що це підставні конкурси».

Рябчин нагадує, що на реформу держслужби європейці виділяли великі кошти, але при цьому ніхто не нав’язував конкретної моделі, за якою Україна має реформувати неефективний державний апарат. Уряд гроші взяв, але стратегію реформування держслужби досі не сформував.