Суддя ВС Наталія Антонюк розповіла про процесуальні аспекти доведення злочинів проти життя

Секретар Першої судової палати ККС ВС Наталія Антонюк взяла участь у семінарі «Особливості кваліфікації злочинів проти життя: проблемні питання та судова практика», організованому Національною школою суддів України. Доповідачка приділила увагу процесуальним аспектам доведення злочинів проти життя.

Зокрема, Наталія Антонюк зупинилася на питанні про визнання доказів недопустимими. Суддя наголосила, що, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, необхідно виходити з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч. 2 або 3 ст. 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.

Якщо суд визнає доказ недопустимим із посиланням на ч. 1 ст. 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби – на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.

Детальніше про недопустимість доказів – у постанові ККС ВС від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18).

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 204/6541/16-к (провадження № 51-2172км19) ККС зазначив, що не в усіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Необґрунтовано тривале тримання під вартою або погані умови утримання можуть становити серйозне порушення фундаментальних прав особи, однак самі собою не впливають на допустимість доказів, отриманих під час кримінального провадження.

Тому, навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише збігалося в часі, це не є достатньою підставою для висновку, що докази отримані «внаслідок» такого порушення.

Щодо тимчасового вилучення майна і положень кримінального процесуального закону, які стосуються цього питання, доповідачка зауважила таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене в ч. 2 цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Ціллю статей 170, 171 КПК України є забезпечення прав власника чи законного володільця майна від втручання сторонніх осіб у здійснення ними повноважень власника чи володільця такого майна. Тобто вони покликані захистити інтереси власника чи законного володільця.