Мораторій на відчуження земель сільгосппризначення порушує право громадянина вільно розпоряджатись належним йому майном (Донецький апеляційний суд у справі № 227/1505/18 від 10.10.2018р.)

Фабула судового акту: Розділом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до 01.01.2019 накладено заборону на відчуження земель сільгосппризначення, які є власністю громадян.

Вже багато років як у суспільстві так і в політичних колах точаться розмови щодо доцільності дії такого мораторію, його вигоди для держави або громадян. Проте дотепер жодного рішення або будь-якої більш менш обґрунтованої позиції з цього приводу ніким не прийнято, а отже і досі невідомо чи буде продовжено дію «земельного мораторію» чи ні.

У даній справі суд вдався без применшення революційного рішення у якому посилаючись на сталу практику ЄСПЛ зробив висновок про незаконність дії згаданого мораторію як такого, що порушує права власника землі.

Згідно матеріалів справи прокурор в інтересах держави звернувся до суду із позовом до особи-власника земельної ділянки та агрофірми, яка набула права власності на ділянку про визнання договору міни земельної ділянки.

Мотивуючи свої вимог прокурор послався на те, що згаданий договір міни укладений з порушенням вимог п. 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України та ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899- ІV. За висновком позивача, обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», та лише у випадку, передбаченому ст.14 Закону № 899-ІV. Таким чином, за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, які не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.

Оскільки спірний договір міни земельних ділянок укладено у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток, з порушенням вимог п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, то він не відповідає вимогам закону, а тому має бути визнаний недійсними.

Судом першої інстанції у задоволенні вказаного позову відмовлено. На думку місцевого суду між власниками відбувся обмін розподілених, визначених в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об'єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Отже процедура міни вищезазначених земельних ділянок є законним правом сторін-власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою. У даній справі з боку прокурора відсутнє належне обґрунтування і доведеність порушення інтересів держави, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть тільки приватні особи, а не держава. Поряд із цим, норми Конституції України, які наведені прокурором, спрямовані на захист права власності і рівність всіх суб'єктів цього права перед законом, зокрема і права приватної власності на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, перебуваючими у їх власності. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (розпорядження землею сільськогосподарського призначення) у даному випадку не є виправданим, оскільки, як підкреслив ЄСПЛ у рішенні «Зеленчук та Цицюра проти України», тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено недійсність укладення договору міни земельної ділянки.

На вказане рішення прокурором подано апеляційну скаргу у якій він послався на те, що набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у спосіб, що суперечить закону, порушує порядок обігу майнових прав та нівелює інтереси держави у цій сфері.

Апеляційний суд погодився із рішенням місцевого суду.

У своїй постанові Донецький апеляційний суд вказав, що пунктом 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року дозволено, як вийняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст.1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.