Справа Медведчука: диявол у дрібницях

Два дні тому генпрокурор Ірина Венедіктова та голова СБУ Іван Баканов вже розкрили інтригу підозри Віктору Медведчуку. Про це ми писали і фактично в судовому засіданні із обрання запобіжного заходу чогось кардинально нового з боку сторони обвинувачення не прозвучало.

Тому ми зосередимося на слабких місцях, сумнівах і припущеннях, які завжди мають тлумачитися на користь підозрюваного.

Бо постійні читачі «Судового репортера» знають, що саме такі моменти часто ставали підставою для виправдувальних вироків.

Усі заяви про політичне переслідування Медведчука та інші емоційні відступи ми залишимо осторонь.

1) Повідомлення підозри. Медведчук і п’ять його адвокатів не визнають повідомлення підозри. Таку нібито надсилали нардепу за останнім відомим місцем реєстрації політика та за місцем роботи — у Верховну раду. Але Медведчук каже, що там підозр не знайшов. Адвокати надали документи з «Укрпошти», що підозру так і не доставили. Один лист із Офісу генпрокурора начебто лежить у сортувальному центрі, а другий у поштовому відділенні. Медведчука могли б викликати до прокурора і особисто вручити підозру, але начебто не зробили цього. 12 травня в Офісі генпрокурора він на підозру тільки дивився…

2) Підслідність. У березні 2021-го два кримінальні провадження зареєструвала генпрокурорка Венедіктова і доручила слідство Центральному апарату ДБР, які в подальшому об’єднано також зі справою, яку розслідувало СБУ і присвоєно єдиний номер есбеушної справи. У подальшому для розслідування була створена міжвідомча слідча група з СБУ і ДБР. Міжвідомчі слідчі групи КПК України не передбачено. Як кажуть адвокати, всі докази у справі збирали слідчі СБУ. Експертизи призначалися слідчими СБУ і проводилися в інституті при СБУ. Прокурор з цього приводу каже, що слідчі СБУ були включені в слідчу групу вже після визначення ДБР як органу розслідування. Слідчих СБУ залучили як досвідчених у цій специфічній категорії справ. Захист наполягає, що докази зібрано неуповноваженим органом. Медведчук — народний депутат, тому справу щодо нього мало розслідувати Державне бюро розслідувань. Порушення підслідності — підстава для визнання доказів недопустимими. В українській практиці часто тільки з цієї причини суд виносив виправдувальний вирок.

3) Почеркознавча експертиза почерку Медведчука у документах щодо проекту «Промінь» (формування мережі проросійських агентів) робилася по фотографіях. Прокуратура визнає, що не має оригіналів.

4) Матеріальна шкода не встановлена, бо до видобутку нафти і газу з родовища не дійшло. Йдеться тільки про замах. Прокурор каже, що статтею 438 Кримінального кодексу України не передбачено настання наслідків у вигляді шкоди. Експертиза щодо шкоди не проводилась. Прокурор каже, йдеться про можливу шкоду. Але суддя відповідає, що такого поняття у Кримінальному кодексі нема.

5) У засіданні Печерського суду з обрання запобіжного заходу захист Віктора Медведчука представив відповіді на адвокатський запит до російського ООО «Новые проекты». Компанія відповіла, що ні Медведчук, ні його дружина Оксана Марченко не володіють корпоративними правами підприємства. Адвокат примудрився зробити запит ще 7 травня, тобто за чотири дні до офіційного повідомлення підозри. Начебто співпадіння, бо адвокат робив запит після виходу журналістського розслідування програми «Схеми». Незважаючи на травневі вихідні, відповідь дали за чотири дні — саме 11 травня, коли стало відомо, що Медведчука підозрюють.

6) Прокурор не надав суду доказів щодо епізоду про передачу інформації щодо секретної військової частини ЗСУ – її місцерозташування і т.п. Прокурор пояснив, що це державна таємниця. Суддя заперечив, що є процедура надання допуску до такої таємниці, як суду, так і для підозрюваного, можна залучити адвокатів із доступом. Суддя Підпалий доступ до держтаємниці має, прокурор також.

– Чи визначений КПК такий доказ, як чесне слово прокурора?!.. – запитав суддя