Розподіл витрат судом на професійну правничу допомогу. Як має бути. (Апеляційний суд м. Києва у справі справа № 753/1203/18 від 28 серпня 2018р.)

Фабула судового акту: По цивільній справі про стягнення коштів отримано Постанову суду апеляційної інстанції у м.Києві http://reyestr.court.gov.ua/Review/76103615

В цьому спорі відповідач, на стороні якого виступав адвокат АО «Бі Ес Бі-Партнерс» Ярослав Новіков, не заперечував проти стягнення з нього коштів за попереднім договором купівлі-продажу квартири, спір фактично відбувався навколо застосування норми ст.137 ЦПК України, якою передбачено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач, зі свого боку, надав договір, укладений між позивачем та адвокатським бюро про надання юридичних послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відповідач надав клопотання про зменшення таких витрат у зв’язку із не співмірністю витрат на правову допомогу із складністю справи, часом, обсягом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, наданих послуг, ціною позову, значенням справи для сторони, або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст.137 ЦПК України, обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд першої інстанції, без зазначення мотивів відмовив відповідачу у задоволенні поданого клопотання та вирішив питання розподілу адвокатських витрат на користь позивача в повному обсязі у розмірі 20% від повного або часткового досягнення мети Договору \укладеного між позивачем та адвокатським бюро\ та набуття фірмою права на отримання гонорару, з дня набрання законної сили рішенням суду, яке прийнято на користь клієнта.

Не погоджуючись з отриманим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу.

Апеляційний суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу більш ніж у два рази. Підставою стало застосування судом норм ч.1 ст.177 та ч.1 ст.638 ЦК України до спірних правовідносин, в якому суд вказав про неприпустимість прив’язки отримання результату роботи адвоката позивача до рішення суду, яке буде прийнято на користь клієнта, оскільки досягнення такого результату виходить за межі предмета договору укладеного між адвокатом та позивачем. Рішення суду є актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права. А тому, виключається можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак - і до предмета цивільно-правових договорів.

Тобто, судове рішення не належить до об'єктів цивільних прав а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатам позивача послуг, а тому не може бути предметом договору. Таким чином, зменшуючи суму витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з факту добровільної сплати коштів відповідачем на користь позивача до та протягом розгляду справи, яка мала розраховуватись, як 20% від сплачених коштів.

Проте, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції адвокатом відповідача було подано касаційну скаргу з підстав використання права на касаційне оскарження з питань, що стосується права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, передбаченою пунктом «а» частини третьої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, відкритим питанням в постанові апеляційного суду стало визначення саме поняття «витрат на правничу допомогу». Змінюючи рішення першої інстанції апеляційний суд застосував практику Верховного суду (постанова ВС від 12 червня 2018 року по справі №462\9002\14-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/75003682 ), якою в подібних відносинах суд задовольнив витати на професійну правничу допомогу, коли сторона щомісячно сплачувала адвокату певну суму, та відмовив у задоволенні майбутнього гонорару (суми, яка вимагається в майбутньому) з вищенаведених підстав.

В суді обох інстанцій встановлено, що позивач грошових коштів адвокатському бюро (адвокату) не платив. Тобто, крім гонорару успіху, жодних інших фінансових «витрат» перед адвокатом позивач не поніс, первинних розрахункових документів не надав.