Публічні закупівлі: ризики кримінального переслідування за порушення процедур

У 2025 році сфера публічних закупівель в Україні залишається однією з найбільш вразливих до правопорушень і зловживань. Зростаюча увага правоохоронних органів до витрачання бюджетних коштів призвели до зростання кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із закупівлями. Нерідко суб’єктами таких справ стають посадові особи органів влади, комунальних підприємств, члени тендерних комітетів, уповноважені особи та звичайні учасники закупівель.

Враховуючи те, що процедури закупівель проводяться щодня у чималій кількості, відповідно і чисельність кримінальних проваджень лише зростає. Кожен учасник стикається з ризиком стати суб’єктом кримінального переслідування.

Типовими аргументами сторони обвинувачення щодо допустимих порушень в процесі проведення закупівель є:

• Умовна конкуренція або “підставні” учасники. Стверджується про навмисне забезпечення перемоги конкретного учасника закупівлі з імітацією конкуренції. Можливе здійснення шляхом визначення таких критеріїв товару, щоб їх міг запропонувати лише конкретний виробник; використання підконтрольних суб’єктів господарювання; штучне завищення очікуваної вартості предмета закупівлі тощо.
• Постачання за завищеними цінами. Частими є випадки, коли сторона обвинувачення звертається до експерта з метою проведення ним товарознавчої експертизи у відповідному кримінальному провадженні. На вирішення такої експертизи ставляться питання щодо відповідності вартості ціни товару, що був предметом закупівлі, аналогічним товарам. За результатами проведення дослідження, зазвичай, встановлюється, що ціна на товар є завищеною, що надалі у стає основним аргументом сторони обвинувачення.
• Неналежне виконання зобов’язань. Стверджується про невиконання/часткове невиконання певних договірних зобов’язань або ж про невідповідність товарів або послуг вимогам тендеру. В даному випадку йдеться також і про "паперові поставки": підписання актів та накладних про отримання товарів чи послуг, яких насправді немає, або які значно гіршої якості чи поставлені в меншому обсязі.

Слідчі можуть ініціювати провадження навіть за формальними вищезазначеними ознаками, як це часто і трапляється.

Найчастіше у справах про закупівлі, у разі виявлення вказаних порушень, фігурують декілька ключових статей.

Класикою жанру є привласнення чи розтрата бюджетних коштів (ст. 191 КК України) – це історії про завищені ціни, закупівлю непотрібного або фіктивні поставки.

Не менш поширеними є зловживання владою чи службовим становищем (ст. 364 КК України). В даному випадку йдеться про посадовця, який використовує свою владу не в інтересах служби, а щоб допомогти "своєму" постачальнику виграти тендер або безпідставно усунути конкурента.

Часто порушення супроводжуються службовим підробленням (ст. 366 КК України): підписання фіктивних актів виконаних робіт, підробка тендерної документації.

Прямий шлях до відповідальності для обох сторін – це хабарництво (ст. 368 та 369 КК України), коли один пропонує чи дає, а інший бере неправомірну вигоду за "правильне" рішення в тендері. Навіть здавалося б незначне підроблення документів (ст. 358 КК України), наприклад, фальшивої ліцензії чи довідки про досвід, поданих учасником, може стати підставою для серйозних проблем, особливо якщо це вплинуло на результат торгів.

Хто ризикує найбільше?

Помилково думати, що відповідальність несе лише керівник установи-замовника. Під прицілом правоохоронних органів опиняються всі, хто мав стосунок до прийняття рішень чи підписання документів: уповноважені особи, відповідальні за організацію та проведення закупівель, будь-які інші працівники замовника, що були залучені до процесу. Не менші ризики несуть і представники та керівники компаній-учасників, особливо якщо йдеться про змову, пропозицію хабаря чи подання підроблених документів.