Протести в Інгушетії. Кадиров замахнувся на весь російський Кавказ?

Екс-депутат Держдуми Ілля Пономарьов: Якщо Росія буде розпадатися, Кадиров створить Горську республіку, повідомляє glavcom.ua

У кавказьких республіках Російської Федерації знову неспокійно. Цього разу яблуком розбрату став обмін територіями між Чеченською республікою та Інгушетією. 26 вересня очільник Чечні Рамзан Кадиров та президент Інгушетії Юнус-Бек Євкуров підписали Угоду про закріплення кордонів між двома республіками. Переговори не мали публічного характеру, тому після підписання документа, громада Інгушетії вийшла на акції протесту. Люди вважають, що відбулася анексія територій. Попри мітинги, голова Республіки Інгушетія все ж таки підписав республіканський закон про встановлення адміністративного кордону. 4 жовтня за ратифікацію Угоди проголосувало 17 з 25 депутатів. Однак згодом на стихійному мітингу в столиці Інгушетії Магасі деякі парламентарі заявили, що все насправді не так: 15 із 24 народних обранців голосували проти ратифікації документа. В знак протесту депутати почали складати мандати. Двічі – 5 жовтня та 10 жовтня - було організовано спроби повторного голосування у парламенті Інгушетії. Але марно, кворуму не було. Акції протесту тривають. А федеральні ЗМІ Росії про ситуацію на Кавказі ані пари з вуст. Колишній депутат Державної думи РФ Ілля Пономарьов переконаний: всю цю ситуацію з переглядом кордонів ініціював Рамзан Кадиров, в якого є стійке бажання бути ватажком всього російського Кавказу, згуртувати довкола себе всіх місцевих мусульман, і будувати велику Чечню.

Як давно існує проблема кордонів між Інгушетією та Чечнею, про яку в Україні досі мало хто чув?

Уже не перший тиждень в Магасі – столиці Інгушетії – тривають акції протесту. Кілька тисяч людей вийшло на вулиці. Частина мітингувальників залишаються і на ніч, тобто протестують там постійно. Вдень кількість учасників зростає до 5 тис. Це дуже багато для такої маленької республіки, яка є найменшим регіоном РФ. Окрім того треба також зважити й на кавказький характер – люди зазвичай не дуже реагують на політичні процеси. Російська Федерація поділена на суб’єкти. Вони мають певну частку самостійності. У радянський час на Кавказі існували так звані автономні республіки. Після революції 1917 року була одна республіка, яка мала назву Горська АСРСР. Потім її було розділено на дрібніші республіки – Карачаєво-Черкеську, Кабардино-Балкарську, Північно-Осетинську, Чечено-Інгушську, Дагестан. Практично ця структура дожила до нинішнього часу. Чечено-Інгушетія ліквідувалася під час ІІ світової війни, коли відбулася депортація у 1944 році чеченців та інгушів. Радянською владою їх було звинувачено в союзі з Гітлером, і було депортовано так само, як і кримських татар. У 50-х роках відбулася реабілітація, людям дали можливість повернутися назад. Статус республіки було відновлено. Процес перебудови призвів до розпаду СРСР. Інгуші тоді поставили питання про утворення окремої республіки. Провели референдум ще тоді, коли СРСР доживав свої останні дні. Таким чином була утворена Інгушська АСРСР. І питання кордону цієї республіки стало єдиним кривавим актом в середині РФ. Протистояння було не з Чечнею, а з Північною Осетією. Був спір щодо статусу приміського району Владикавказу. (Владикавказ – столиця Північної Осетії – «Главком»). Адже кордон двох суб’єктів проходить практично через місто. Для осетинів і для інгушів це було надзвичайної важливості питання. Відбулися збройні сутички, пролилася кров, були введені війська. Результатом цього конфлікту було будівництво міста Магас, який став столицею Інгушетії. У 1994 році розпочалася війна в Чечні. Але інгуші не пішли разом з чеченцями. Важливо зазначити, що з початку 90-х ці дві республіки очолювали генерали. У Чечні був Дудаєв, а в Інгушетії – Аушев. Під час нинішніх протестів в Інгушетії звинувачення в їхній організації лунають до Муси Кєлігова – людини із кола Аушева, він був членом Ради Федерації від Інгушетії. Це досить багата людина, він був віце-президентом «Лукойл» і може фінансувати деякі політичні проекти на території республіки. Росія завжди боялася, що вірус сепаратизму з Чечні перекинеться і на Інгушетію. Тому нею завжди рулили генерали. Генерал Аушев, який став першим президентом Інгушетії, розглядався взагалі як потенційний спадкоємець Єльцина. Адже Аушев на відміну від чеченського генерала Дудаєва виступав за республіку Інгушетія, але в складі РФ. Потім влада в Інгушетії перейшла до представника іншого тейпа, а, як відомо, там, як і в Чечні, все поділено між тейпами, своєрідними кланами. (Тейп – рід, плем’я, об’єднання. Розповсюджене поняття серед нахських народів – чеченців, інгушів, бацбійців, - «Главком»). В Інгушетії існує п’ять тейпів.

Вспомните новость: "Крым – удобная ловушка, в которой Россию можно держать десятилетиями": эксперт о саммите в Хельсинки

Ініціатива навести лад з лінією кордону спільна?

Ні, це була ініціатива Кадирова. У нього амбіції керувати і створити на північному Кавказі уже згадану Горську республіку, і таким чином об’єднати всіх мусульман північного Кавказу. Для голови республіки Євкурова це був компромісний варіант з палким сусідом. Тому 26 вересня було підписано угоду про обмін територіями. Але наразі під тиском вулиці зміну кордонів призупинили. У цій історії є цікавий, але заплутаний момент. Частина депутатів склали з себе повноваження в знак протесту проти того, що їх змусили голосувати за перегляд кордону. Але по факту, складаючи свої мандати, вони не втратили право голосу за скасування цього рішення. Для них це спроба вийти гарно з конфлікту, аби не опинитися між молотом і ковадлом. Ситуацію намагаються взяти під контроль. Навіть приїздила делегація з адміністрації президента РФ, та й сам Путін прилітав у Ставрополь, намагаючись з усіма домовитися.

«Інгушетія – це ж не Чечня, де діє принцип «Рамзан сказав»

Чому обмін територіями відбувся у непублічний спосіб? Адже людей не спитали, і референдуму не було… Що каже законодавство РФ?

В Росії взагалі важка ситуація із референдумами. У нас був гарний закон про референдум, який написали ще за радянських часів, а потім було ухвалено аналогічний закон. Але за Єльцина його почали скорочувати, оскільки це загрожувало його владі. І поняття референдуму вихолостили: де-юре такий механізм є, а де-факто реалізувати практично неможливо. Хоча місцеві, регіональні референдуми є, проте чітко закріпленого положення, що два суб’єкти не можуть переглянути кордон, немає. У Росії були випадки, коли кілька суб’єктів об’єднувалися в одне ціле, наприклад, Красноярський край та Іркутська область. Але в питанні демаркації кордонів референдум непередбачено. Хоча суто понятійно, звісно, людей треба було спитати. Людям зі здоровим глуздом зрозуміло, що інгуші ні за яких обставин не погодяться віддавати свої території. Ще раз зауважу, що питання кордонів в Інгушетії вже має кривавий слід. Тому зрозуміло, чому його не винесли на громадські слухання. Розраховували, що в парламенті проголосують, а народ не помітить. Але Інгушетія – це ж не Чечня, де діє принцип «Рамзан сказав».

Які території кому відійшли? Що на цих землях?