Отці і діти. Чому сваряться патріарх Філарет та митрополит Епіфаній

"Якби я знав те, що відбувається, я б його (Епіфанія – УП) не висував би. Я довіряв йому, що він буде іти прямою дорогою, а не піде кривими дорогами. Цього я не передбачав", – знизує плечима патріарх Філарет, відповідаючи на запитання УП, чи підтримав би він зараз кандидатуру митрополита Епіфанія на місце предстоятеля ПЦУ.

Почувши саме запитання, Філарет довго і дещо навіть розгублено мовчить, чи то стримуючись, чи шукаючи доречне формулювання.

"Я довіряв йому стовідсотково. Якби я за нього не боровся на соборі, він би предстоятелем не був", – додає патріарх і, за великим рахунком, не лукавить.

Саме непохитна позиція Філарета під час об'єднавчого собору 15-го грудня у Софії, коли він ультиматумами і погрозами змусив луцького митрополита Михаїла зняти свою кандидатуру, дозволила владиці Епіфанію стати митрополитом київським.

Але уже тоді було зрозуміло, що причиною такої позиції патріарха була не лише особиста приязнь до Епіфанія, якого він провів усіма щаблями церковної ієрархії аж до сану митрополита і патріаршого намісника.

Боротьба Філарета за обрання свого протеже першим в історії предстоятелем автокефальної української церкви, мала дозволити патріарху отримати тотальний вплив на її управління.

Ще у грудні у навколоцерковних колах мовилось, що Філарет воліє бачити саме Епіфанія предстоятелем нової церкви, бо це дозволить патріарху зберегти владу і бути таким собі регентом при молодому митрополиті. Але ці розмови існували лише на рівні чуток.

Аж до початку травня, коли про існування саме таких домовленостей публічно заявив Філарет.

Що змогло посварити за півроку після об'єднавчого собору двох ієрархів, які разом пройшли майже півжиття, та чи реальна загроза розколу в новій церкві, розбиралась "Українська правда".

Що сталося між Філаретом та Епіфанієм?

Проблему у керівництві ПЦУ можна сприймати двояко.