Ототожнення адвоката з клієнтом неприпустимо: хто відповідальний?

Починаючи від злочинів проти статевої свободи неповнолітніх і закінчуючи воєнними злочинами, особи, які підозрюються у їх вчиненні, майже ніколи не укладають договорів про надання правничої допомоги з адвокатами.

На таку особливість звернули увагу в Національній асоціації адвокатів України у Звіті з актуальних питань функціонування системи безоплатної правничої допомоги в Україні, що був презентований минулого тижня.

У Комітеті НААУ з питань БПД (де готували звіт), це пояснюють це тим, що переважно самі адвокати не бажають бути захисниками у таких справах через внутрішній конфлікт. Відтак, найтяжчі, найбільш неприйнятні та гострі для суспільства кримінальні справи проходять саме через систему безоплатної правничої допомоги. Адже ті, хто підозрюється у таких злочинах також мають гарантоване Конституцією право на захист, яке забезпечує адвокатура.

Адвокати, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу на підставі відповідних доручень центрів, працюють у вельми специфічних умовах:

по-перше, в них немає можливості обирати собі клієнтів. За них це робить держава в особі конкретного працівника відповідного центру з надання БПД.

по-друге, через специфіку справ, саме адвокати БПД є найбільш уразливими з погляду ототожнення адвоката і клієнта.

Нагадаємо, заборона ототожнення адвоката з клієнтом прямо передбачена ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

«Особливого значення проблема набула після 24 лютого 2022 року – з моменту повномасштабного вторгнення. Майже невідомі раніше українському правозастосуванню воєнні злочини стали нормою сьогодення та існують у формі тисяч кримінальних проваджень, - говорить голова Комітету НААУ з питань БПД Оксана Каденко. - Те, що в українців нульова толерантність до таких злочинів, не потребує особливого пояснення. І саме на підозрюваних виливається вся ненависть українського народу до війни і її жахіть. Адвокати, які зобов'язані надавати допомогу таким підозрюваним та обвинуваченим, зазнають осуду, критики та навіть відвертої ненависті й цькування».

У звіті відзначається, що законодавчий припис заборони ототожнення має розглядатися не тільки як норма, що вимагає від кожного утримуватися від дій щодо прирівнювання адвоката до його клієнта, але й як зобов'язуюча правова норма, що передбачає обов'язок держави в особі її органів та службових осіб вживати заходів, спрямованих на запобігання та припинення будь-яких випадків ототожнення.

Крім цього, оскільки сьогодні держава взяла на себе адміністрування процесу надання безоплатної правничої допомоги, то саме вона і мала б уживати заходів запобігання ототожнення адвокатів, які співпрацюють із системою БПД, з їх підзахисними.

«Але в українському соціумі за останні два роки сформулювався абсолютно нецивілізований стандарт. Начебто захист від обвинувачення у вчиненні воєнних та інших «болючих» для суспільства злочинів може надаватися тільки за дорученням держави. Бо патріотично налаштований адвокат не погодиться за гроші захищати агресора чи його посібника. А адвокат, який надає таку допомогу ледве не під примусом та ще й безкоштовно, повинен її надавати погано, - говорить О.Каденко. – І якщо адвокат надає допомогу якісно або робить це за договором, то він такий самий як і його клієнт».