Накладення стягнення на майно та стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису НЕЗАКОННЕ (ВП ВС у справі № 826/20084/14 від 20 червня 2018 р)

Фабула судового акту: Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 із змінами внесеними Постановою КМУ від 26.11.2014 № 662 такими документами є зокрема іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов’язанням до закінчення строку виконання основного зобов’язання, а також Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису – це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов’язань боржника. Такий спосіб стягнення повною мірою відповідає інтересам стягувача, але ж не можна забувати і про інтереси іншої сторони – боржника.

Правозастосовна практика знає безліч випадків, коли боржники втрачали своє майно і гроші без будь-якого попередження з боку кредиторів і дізнавались, що їх майно вже їм не належить вже після того, як таких боржників починали примусово виселяти із належного їм житла. Свого часу, а саме у 2015 році до Окружного адміністративного суду м. Києва було подано позов про визнання окремих частин згаданої вище постанови КМУ незаконними, нечинними та часткове скасування положень, якими іпотечні та кредитні договори визнано документами за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Постановою суду такий позов було задоволено.

Обґрунтовуючи таке рішення суд послався на те, що за нормами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Водночас договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Водночас, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не передбачає обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень нормам цивільного законодавства.

Крім того, до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведене свідчить, що зазначеною нормою забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов'язку доведення факту та/або обов'язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника.

Одночасно відповідно до норм ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 вказаного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.