Наказ, рапорт і докази: які помилки можуть завадити захисту військового

Очікування відповіді на рапорт, пропуск місячного строку, неправильне визначення відповідача та відсутність доказів звернення можуть ускладнити оскарження дій або бездіяльності командування. Подання позову водночас не звільняє військовослужбовця від виконання наказу до вирішення спору судом.

Про це говорили під час круглого столу «Порядок оскарження дій та бездіяльності командира військової частини. Судова практика». Захід організував Комітет НААУ з питань захисту прав осіб з інвалідністю за підтримки Правозахисної спілки інвалідів та ГО «ДОБРОБАТ».

Серед поширених причин звернень військовослужбовців голова Комітету Олександр Вознюк назвав нерозгляд рапортів, затримку направлень на лікування або повторну ВЛК, ненадання відпусток, спори щодо переведення, грошового забезпечення та оформлення документів про поранення чи захворювання.

Представниця спілки Наталія Костянчук нагадала, що попереднє звернення з рапортом або скаргою до старшого командира не є обов’язковою умовою судового оскарження. Військовослужбовець може звернутися безпосередньо до окружного адміністративного суду, дотримавшись місячного строку з дня, коли він дізнався або мав дізнатися про порушення свого права.

Очікування результатів розгляду рапорту не зупиняє перебігу цього строку. Водночас досудове звернення може бути враховане судом під час вирішення клопотання про поновлення пропущеного строку.

Якщо строк пропущено, до позову необхідно додати заяву про його поновлення та обґрунтувати поважність причин. Відсутність такого клопотання або визнання наведених причин неповажними може призвести до залишення позову без розгляду навіть після відкриття провадження. При цьому саме запровадження воєнного стану без пояснення, як воно перешкодило конкретному позивачеві своєчасно звернутися до суду, не є безумовною підставою для поновлення строку.

Н.Костянчук також звернула увагу, що в таких спорах не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу чи розпорядження командира, особливо в умовах воєнного стану або бойової обстановки. Тому оскарження наказу про повернення до військової частини не припиняє обов’язку військовослужбовця повернутися та приступити до виконання обов’язків.

Спосіб захисту залежить від характеру порушення. Індивідуальний наказ можна просити визнати протиправним і скасувати; у разі нерозгляду рапорту — визнати бездіяльність протиправною та зобов’язати розглянути звернення; за процесуальних порушень під час службового розслідування суд перевіряє законність дій командування. Коли вирішення питання належить до дискреційних повноважень командира, суд може зобов’язати його вирішити питання, з яким звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, викладеної у рішенні.

Також спікерка застерегла від неправильного визначення відповідача. Коли спір стосується індивідуального наказу, відмови або нерозгляду рапорту, вимоги заявляються до командира як посадової особи. У спорах про грошове забезпечення, допомогу, компенсації, облік соціальних гарантій та кадрове забезпечення відповідачем є військова частина як юридична особа публічного права.

За наведеною під час заходу практикою Верховного Суду порушення порядку передання документів та інформації між військовими частинами не може покладатися на військовослужбовця. У справі щодо додаткової винагороди суд виходив із того, що внутрішній документообіг і кадрове забезпечення належать до відповідальності військової частини, тому відсутність своєчасно переданих документів не мала позбавляти позивача виплати.

Для доведення бездіяльності важливо заздалегідь фіксувати рапорти, листування та інші звернення, а за потреби використовувати показання свідків. Збирати докази слід до подання позову, оскільки процесуальні строки залишають військовослужбовцю та його адвокату обмежений час на підготовку справи.