Розмова про війну, виживання держави, захист людей та нову Конституцію
«Ми перебуваємо у кульмінації цієї війни». Це твердження доводиться чути в останні місяці все частіше. Українці тримають фронт та тил, але не визнавати втоми і військових, і цивільних було б не правильно. Окрім новин про війну та її наслідків ЗМІ заполонили скандальні історії про порушення прав людини – і військових, і цивільних. Мобілізація із порушеннями, військові без ротації, ветерани, кинуті напризволяще, пацієнти без медичної допомоги, внутрішньо переміщені особи без уваги, постраждалі від обстрілів – без житла.
Розмова точилася навколо того, чому система прав і свобод під час війни дає збої і як вона має працювати з настанням миру. Чи насправді ці проблеми системні, або ж це лише точкові баги, які «запалюють» соцмережі, але не несуть великої загрози? Чи не втрачаємо ми державу і хто та як має навести лад?
Марина Ставнійчук обіймала посади:
-
члена та заступника голови Центральної виборчої комісії (1999-2007),
-
заступника глави Секретаріату президента – представника президента у Конституційному Суді та в ЦВК (2007-2010),
-
члена Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії у 2009-2013),
-
заступника глави Адміністрації президента, керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації президента.
Марино Іванівно, почнімо з Конституції. Ми нещодавно відсвяткували 30-ту річницю її прийняття, а тепер маємо 35 річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет України. 30 років тому ніхто і уявлення не мав, що в Україні буде війна і якою вона буде. Інтернет, соцмережі, штучний інтелект… у нас змінилося все. А чи відповідає наш Основний закон викликам часу? Якщо ні, то що робити?
Ми маємо Конституцію, яка попри все, пройшла тест на життєздатність. Проблема взагалі не в тексті Конституції, а в тому, що її банально не виконували і не дотримуються ті, хто мав би це робити першим.
До речі, щодо війни – це дуже цікавий момент. Насправді автори Конституції виявилися набагато мудрішими, ніж прийнято думати, і прописали правильні запобіжники на випадок масштабної кризи. Наприклад, Стаття 157 Конституції прямо і чітко забороняє змінювати Основний Закон в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Це залізне правило потрібне для того, щоб під час війни ніхто не зміг переписати правила гри під себе чи зруйнувати державний устрій. Тому казати, що війну взагалі не могли передбачити, буде не зовсім правильно. Усе ключове було враховано.
Технології, соцмережі чи штучний інтелект дійсно змінюють світ. Але вони не змінюють головного – людина все так само потребує захисту своїх прав, справедливості та безпеки. Конституція – як фундамент будинку: погода на вулиці може змінюватися, у кімнатах може з'являтися нова техніка, але сам фундамент має залишатися міцним, інакше дім просто впаде. Навіть під час війни ми не можемо дозволити собі зруйнувати цей фундамент, бо саме за нього, за нашу правову й демократичну державу, сьогодні йде боротьба. І влада має чітко розуміти, де проходять її межі.
Саме тому президент і Верховна Рада навіть зараз залишаються жорстко обмеженими Конституцією. Закон про воєнний стан окремо наголошує: і президент, і парламент зобов'язані діяти тільки так, як дозволяє Конституція. Ніхто не має права довільно розширювати свої повноваження чи забирати чужі, користуючись ситуацією. Так, стаття 64 Конституції дозволяє тимчасово обмежувати деякі права громадян під час війни – наприклад, свободу пересування чи проведення мітингів. Але є речі, які не можна чіпати взагалі за жодних умов. Це право на життя, право захистити себе в суді, право на адвоката, презумпція невинуватості та абсолютна заборона катувань. Ці права недоторканні, бо саме вони роблять нас людьми та цивілізованою країною.
Сказати, що автори Конституції взагалі не передбачили війну, буде не зовсім правильно. Усе ключове було враховано
До речі, про несвободу, катування, переслідування. Історія зі «Скелею», окремі конфлікти з ТЦК... Омбудсмен говорить, що деякі ТЦК перетворилися на місця несвободи. Останній випадок зі вбивством цивільних військовими в тилу… – про це вже відкрито говорять і правоохоронці і правозахисники.
Блог