Інститут приватних виконавців в Україні: бути чи не бути?

Одним із найбільш обговорюваних юридичних питань останнім часом стало введення в Україні інституту приватних судових виконавців. У червні цього року Верховною радою було ухвалено відповідний закон. Він набирає чинності вже незабаром – 5 жовтня 2016 року. І що ближче ця дата, то гостріше постає питання: чи готова держава до таких радикальних змін у системі, а головне – що дасть новий інститут бізнесу і громадянам?

Думки експертів та представників підприємницького середовища і громадськості розділилися: багато хто вважає, що нововведення значно покращить ситуацію з виконанням судових рішень і підвищить рівень довіри до системи правосуддя (сьогодні, за деякими оцінками, реально виконуються не більш як 20% рішень суду). Однак переважна більшість усе ж вважає, що такий крок для України – передчасний і нічого, крім хаосу і ще більшого відступу від закону, не принесе.

Зрозуміти можна і тих, і інших. І цілком очевидно, що хтось буде незадоволеним. Проте залишити все, як є, – теж не вихід. Нинішня ситуація в системі виконання судових рішень впливає не тільки на поточне матеріальне становище держави і бізнесу, вона блокує розвиток економіки країни. Іноземні інвестори відмовляються вкладати свої ресурси в Україну, побоюючись того, що, навіть маючи на руках рішення суду про стягнення коштів з боржника, вони не отримають і половини втраченого.

Розберімося, що ж таке для України новий інститут приватних виконавців: «рятувальна шлюпка» чи додаткова пробоїна в кораблі, який і так потопає?

Вспомните новость: Помощники получат реальный шанс стать судьями: хорошо ли это?

Чому нинішня система виконання рішень суду не працює?

Усе дуже просто. Невелика кількість працівників виконавчої служби, їхня надмірна завантаженість і майже мінімальний рівень заробітної плати (близько 2000 гривень), а також брак реальної практики притягнення державних виконавців до відповідальності за недбале ставлення до роботи або перевищення своїх повноважень (включаючи хабарі) – не найкращий стимул якісного виконання своїх обов'язків. Норми про преміювання та заохочення сумлінної праці і робочих досягнень – мертві, і «воскрешати» їх ніхто не намагається.

Деякі справи про стягнення боргу можуть перебувати в провадженні виконавчої служби роками, поки виконавець таємно і незаконно отримує винагороду від боржника за «спускання справи на гальмах».

Нерідкі випадки втрати проваджень. Системи контролю над діяльністю виконавців майже немає, тому багато хто з працівників більшу частину робочого часу, не соромлячись, займається перекладанням паперів зі стосу у стос.

Що пропонує нам законодавець?

Провівши численні консультації і зустрічі, глибоко проаналізувавши практику іноземних держав у питанні виконання рішень суду, Міністерство юстиції визнало за доцільне введення в Україні мішаної системи виконання судових рішень. Нам не пропонують раз і назавжди відмовитися від державних виконавців, нам пропонують об'єднати зусилля приватних осіб, уповноважених на виконання судових рішень та зацікавлених у якнайшвидшому їхньому виконанні з метою отримання винагороди, а також зусилля державних виконавців. Таку модель уже з успіхом використовують у низці держав – у Болгарії, Казахстані та інших.

Згадайте новину: Неефективну виконавчу службу реформують: Верховна Раду створила інститут приватних судових виконавців

Саме болгарський досвід брали за основу в Міністерстві, розробляючи законопроект. Напередодні нововведення в Болгарії (а це було 10 років тому) ситуація була чимось схожа з українськими реаліями: низький рівень довіри до правосуддя, мінімальна кількість виконаних судових рішень і необхідність реформування всіх систем держави, на яке не вистачало ні часу, ні коштів.