Доводити очевидні речі для забезпечення позову більше не треба ( справа №904/1934/23)

Цю аксіому нещодавно констатував Верховний Суд (постанова від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23).

Нагадаємо, судова практика з питання застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача, сформована ВС, була майже сталою.

Вона зводилася до того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Це має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема:

реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації;

витрачання коштів не для здійснення розрахунків із позивачем;

укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання.

І згідно з численними постановами ВС саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення обґрунтування не вважається достатньою підставою для задоволення заяви.

Також Верховний Суд наголошував (див., напр., постанову від 10.11.2020 у справі № 915/167/20), що суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням декількох критеріїв, с саме:

розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;