«Давайте схаменемось і зрозуміємо, що нам потрібно — країна хайпу чи країна правосуддя»

Війна посприяла не лише появі нових, а й загостренню старих проблем. В країні продовжують боротись із корупцією як з Медузою Горгоною, продовжуючи жити за мотивами надуманих міфів. Наскільки механізми такої боротьби є ефективними та виправданими? Як адвокату залишатись захисником в нових викликах для системи правосуддя? Про це та інше «ЗіБ» спілкувався в інтерв’ю з адвокатом, к.е.н., заслуженим юристом України, керуючим партнером ЮК «АМБЕР» Семеном ХАНІНИМ.

«Боротися з корупцією створенням антикорупційних органів — це як заливати пожежу бензином»

— Семене Григоровичу, останнім часом, з огляду на гучні викриття та кількість вручених підозр, антикорупційні органи націлені виконати план-п’ятирічку за рік-два. За цими спринтерськими темпами, чи не втрачається якість процесуальних дій, дотримання прав підозрюваних? Чи є взагалі в цій чорно-білій діалектиці добра та зла, право на захист?

— Звісно, завданням держави та кримінального провадження є те, щоб кожен винний був покараний, а права невинного не порушувались. Тут треба визначитись, кого ми вважаємо винним, а хто не заслуговує на покарання. При цьому ми маємо для себе з’ясувати: чого ми хочемо — щоб людина була винна за розсудом?

Тоді адвокати взагалі не потрібні в процесі! Є досудове розслідування — детектив і прокурор зібрали певні відомості, суд за три—чотири дні приймає рішення. Тим більше, що на сьогодні матеріали досудового розслідування, не дивлячись на таємницю, висвітлюються у ЗМІ, і, в першу чергу, самими правоохоронними органами. Думка про винуватість вже формується у широкого загалу і є певний тиск на суд і на адвокатів.

То як ми вважаємо за доцільне? Повернутися в «добрі» сталінські часи і вирішувати все на розсуд таких собі «трійок» чи все таки йти до стандартів Європи, які декларуємо? Бо у нас спостерігається певна непослідовність: уголос кажемо про права людини та презумпцію невинуватості — про взірці, до яких ми прагнемо дійти, стандарти, а насправді діємо навпаки. Ми спостерігаємо певну гру. І ні правникам, ні суспільству незрозуміло: тож як ми маємо діяти?

Давайте змінимо Конституцію, кодекси та закони один раз так, як ми вважаємо за доцільне. Якщо ж ми діємо за чинною Конституцією і Законом, тоді людину визнає винною тільки суд. І не можуть створюватись довкола неї такі умови, що фактично вона вже відчуває себе винною.

Наступна обставина: якщо за попередній рік Верховний Суд скасував половину вироків ВАКС, то це вже про щось каже. Це — така якість правосуддя.

А чи при такій кількості скасованих рішень це можна назвати правосуддям взагалі?

І третя обставина — багато вад суспільства мають бути викорінені, але в інший спосіб. Наприклад, введення єдиного податку взагалі знищує корупцію у податковій системі. Бо тоді не буде потреби у жодному податківці – комп’ютер автоматично вираховує єдиний податок, а всі податківці йдуть працювати до народного господарства.

Але ж це — короткий шлях. Краще, на погляд нашого суспільства, створювати антикорупційні органи, які і надалі будуть намагатися побороти корупцію у податковій системі. На сьогодні голова податкової служби отримує меншу зарплатню, ніж секретар у моїй компанії, але черга бути головою податкової набагато більша, ніж на працевлаштування у нас секретарем. Це таке нерозв’язане питання.