При визначенні місця проживання дитини перевага матері перед батьком не повинна бути пріоритетом у спорі (апеляційний суд Житомирської області № 285/1429/17 від 15.02.2018)

Фабула судового акту: Для усіх юристів, які практикують у галузі сімейного права далеко не секрет те, що у 99,99999999% випадків при вирішенні спорів про місце проживання дитини суди стають на бік матері. При цьому, як правило, судами не звертається увага на моральний облік матері, прихильність дитини до батька, можливість кожного з подружжя задовольняти потреби дитини. Суди займають чітку позицію – статтею 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Проте і навіть у такій сталій судовій практиці окремі суди належно досліджують обставини справи та все ж таки визначають місце проживання дитини з батьком.

У даному випадку мати дитини звернулась до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з нею. Батько в свою чергу подав зустрічний позов.

Судом першої інстанції позов матері дитини задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням батько оскаржив його в апеляційній інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи зустрічний позов апеляційний суд вказав наступне.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.

Водночас згідно роз’яснень, що містяться у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

А тому, апеляційний суд при вирішенні цього спору виходим з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, визначеного ст. 141 СК України та надав перевагу батьку оскільки останній може забезпечити найбільш сприятливі умови виховання дитини, що буде відповідати принципу 6 Декларації та вимогам положень ч. 2 ст. 160, ст. 161 Сімейного кодексу України, за якими місце проживання дитини, що досягла десяти років, визначається за згодою самої дитини.

Досліджуючи докази у справі суд апеляційної інстанції встановив, мати дитини майже через рік звернулася із вимогою про визначення місця проживання малолітньої дитини з нею, при цьому, за весь цей час вона не цікавилась життям дочки, не приймала участі у її вихованні та не надавала матеріальної допомоги. На те, що мати фактично самоусунулася від виховання дитини вказує і той факт, що і після ухвалення рішення судом першої інстанції, мати дитини не вчиняла жодної дії щодо його виконання, до дитини не приїздила. Крім того, згідно результатів проведеного психологічного обстеження вбачається, що мати для дитини має малу значимість та своєю сім'єю вона вважає батька та бабусю, які постійно піклуються про фізичний стан та розвиток дитини, приділяють належну увагу навчанню та вихованню. А тому, суд прийняв рішення, що проживання дитини з батьком повністю відповідає її інтересам.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Судом може і має бути з'ясована думка шестирічної дитини щодо бажаного місця її проживання (Справа № 499/1034/16-ц, 06.12.17)