«Було б правильно прийняти такий закон «Про судоустрій і статус суддів», якого ніхто не хотів би змінювати»

Чи справді позиція парламенту є ударом по незалежності суддів? Як законодавча влада розцінює дії судової гілки і який судовий орган вважає нелегітимним? Коли працівники апарату зможуть розраховувати на стабільну оплату праці? І, нарешті, яким буде результат реформи? Про це «ЗіБ» розповіла голова Комітету ВР з питань правової політики, народний депутат України, доктор юридичних наук Ірина ВЕНЕДІКТОВА.

«З’їзд суддів міг би вирішити важливіші завдання — розібратися із легітимністю складу РСУ»

— Ірино Валентинівно, законопроект №1008 вже став законом. Це вся реформа чи судова система ще зазнає змін?

— Коли починався цей процес, я весь час говорила, що проти реформ, я — за вдосконалення. І законопроект №1008 я розглядала саме як удосконалення, навіть коли він дуже важко проходив. Хоча я не сказала б, що він передбачав радикальні зміни.

Для звичайних людей Верховний Суд і зарплати суддів дуже далеко, зачіпає це лише суддів найвищого органу, оскільки одна половина має піти, а друга отримуватиме значно нижчий оклад — менший на 20 прожиткових мінімумів.

Тому називати це реформою, що стосується суспільства, я не стала б. Суспільству важливіші інші закони: про землю, про скасування депутатської недоторканності тощо.

Тому спочатку в мене був підхід: нічого кардинального, на що могла б реагувати суддівська спільнота, не відбувається.

Зрештою, перша та апеляційна інстанції підтримують ці зміни, не погоджується з ними лише ВС.

— Проект №1008 уже набув статусу закону. Як ви оцінюєте процес виконання зобов’язань, передбачених ним, з боку органів суддівського врядування та самоврядування?

— Я стою на незмінних позиціях: суддівство — це третя гілка влади, і вона має поводитися як влада і відчувати свою відповідальність. Тобто не лише мати важелі впливу — в суддів вони дуже серйозні щодо суспільства, а й бути підзвітними йому. Наше завдання — дати інструменти, щоб судді виконували свою місію, і спостерігати, як вони її виконують.

Тому виникли питання як до Ради суддів, так і до Вищої ради правосуддя. Адже проблеми, які стояли перед суддівством влітку, дотепер залишаються нерозв’язаними. Я пам’ятаю, що особи, які відповідають за ситуацію у суддівській спільноті, збиралися для її обговорення: очільники ВРП, РСУ, ВС, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Державної судової адміністрації, Національної школи суддів. Це — найвища ланка, і ми чекали, що вона розробить механізми подолання кризи. Утім, результатом зустрічі став декларативний документ, який нічого не змінив.