Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень, а тому спори щодо його бездіяльності відносяться до адміністративної юрисдикції (ВС/ВП № 905/2087/17 від 31.10.2018)

Фабула судового акту: У рішення, що пропонується до уваги Велика Палата вчергове вирішила спір щодо юрисдикції спорів.

У даній справі підприємство звернулось до господарського суду зі скаргою на бездіяльність територіального органу Державної казначейської служби, яка полягала у поверненні без виконання виконавчого документу, виданого судом.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції зазначену скаргу було задоволено.

Задовольняючи вимоги скаржника суди виходили з того, що сукупність дій, у тому числі органів Держказначейства, який є органом виконання відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», які спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі, складають завершальну стадію судового провадження у цій господарській справі, і тому оскарження дій чи бездіяльності цих органів на такій завершальній стадії згідно з умовами законодавства підлягає розгляду за правилами господарського судочинства оскільки судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі Господарського процесуального кодексу, покладено на господарський суд, що прийняв судове рішення у справі.

С таким рішенням Держказначейство не погодилось та подало касаційну скаргу у якій послалось на те, що скарга на незаконну бездіяльність Управління Держказначейства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спори, що виникають з приводу виконання ними рішень господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належать до юрисдикції адміністративних судів.

Оцінюючи вказані доводи, Велика Палата зробила наступні висновки.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Нормами ст. 6 вказаного Закону визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому за аналізу норм ст.ст. 14, 18 Закону України «Про виконавче провадження», а також Положення про Державну казначейську службу України в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та Закон України «Про виконавче провадження» передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.