Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

Фабула судового акту: Цікаве рішення Касаційного цивільного суду, яки став на бік особи, яка проживала у гуртожитку та яку після смерті її чоловіка, який на законних підставах користувався кімнатою у ньому, власник житлового приміщення намагався виселити.

У даному рішенні надано ґрунтовний аналіз застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та зроблено окремі висновки які у подальшому можуть стати у нагоді правникам, які займаються питаннями житлового права.

У цій справі особа звернулась до суду із позовом до власника гуртожитку про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні та проживанні у ньому.

В обґрунтування своїьпозовних вимог позивачка послалася на те, що протягом 14 років без реєстрації шлюбу проживала у цьому гуртожитку з особою, яка мала право на користування кімнатою, як член родини наймача,

Судом першої інстанції визнано право за позивачкою на користування та постійне проживання на законних підставах у гуртожитку, оскільки остання протягом тривалого часу проживала у вказаній кімнаті разом із покійним наймачем та вела з ним спільне господарство.

Натомість апеляційним судом таке рішення скасовано та новим рішенням відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог.

Проте касаційним судом рішення суду залишено в силі.

У своїй ухвалі КЦС зазначив, що згідно положень статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Водночас пунктом 4 статті 31 ЦК України гарантовано, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Окрім цього, згідно п. 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.