Позовна давність у спорах про стягнення збитків, спричинених злочином розпочинається з моменту виявлення таких збитків, а не встановлення вини судовим рішенням (ВС/КЦС № 132/2083/16-ц від 28.03.2018)

Фабула судового акту: У 2016 році посадову особу районного відділу земельних ресурсів ухвалою суду визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

При цьому згідно ухвали суду остання у період часу з грудня 2006 року по 31 серпня 2007 року неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого приватне підприємство отримало в оренду земельну ділянку з порушенням земельного законодавства, а саме без обов'язкового нарахування втрат лісогосподарського виробництва. Зазначене порушення призвело до несплати підприємством грошових коштів в дохід держави при фактичному вилученні з державної власності у користування підприємству земель лісового фонду.

Слід зазначити, що цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлявся.

У зв’язку із цим прокурор в інтересах держави звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування збитків, завданих злочином.

Рішенням місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, позовні вимоги задоволено.

Слід зауважити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції винна особа подавала клопотання про застосування у справі строку позовної давності.

Проте, апеляційний суд виходив із того, що заявлене клопотання безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції, проте таке порушення не вплинуло на правильність та законність судового рішення, оскільки перебіг строку позовної давності почався не з моменту вчинення кримінального правопорушення, а з моменту, коли саме уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про особу, вину якої встановлено у його вчиненні, тобто з наступного дня від дати постановлення ухвали про визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення.

В свою чергу Касаційний цивільний суд, переглядаючи справу за касаційною скаргою відповідача, скасував рішення місцевого та апеляційного судів та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для прийняття такого рішення стало те, що згідно ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Статтею 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Оскільки за позовом прокурора відповідач має відшкодувати шкоду, завдану державі в особі, у тому числі, органу, в якому відповідачка працювала, то вона має нести, у разі доведення, відповідальність за шкоду, завдану при виконанні трудових обов'язків.