Невірно складена боргова розписка перетворила договір займу на договорі зберігання (ВС/КЦС № 295/11438/16-ц від 31.01.2019)

Фабула судового акту: У даній справі кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення зі свого боржника суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, позов задоволено частково – з боржника стягнуто лише суму боргу без врахування індексу інфляції та штрафних санкцій.

Таке рішення судів було обґрунтовано тим, що оскільки відповідач взяв у позивача на тимчасове зберігання грошові кошти, які зобов'язався повернути, але у визначений сторонами строк взяті на себе зобов'язання не виконав, то між ними було укладено договір зберігання, а не договір позики, тому з відповідача підлягає стягненню лише 8 000,00 грн, які він взяв на зберігання. Оскільки правовідносин, які виникли між сторонами не є позиковими зобов'язаннями, то положення частини другої статті 625 ЦК України до них не можуть застосовуватися.

У своїй касаційній скарзі позивач мотивуючи свою незгоду із рішеннями судів вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи надану ним розписку, дійшли помилкового висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання грошових коштів, а не договір позики. Вказує, що в розписці про передачу 8 000,00 грн на тимчасове зберігання відповідачу не було зазначено номінали і серійні номери цих купюр лише тому, що на справді між сторонами було укладено договір позики, а не зберігання, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що вирішуючи такі справи, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа. Також вказує, що наданою до суду розпискою зафіксовано укладення правочину та факт передачі грошових коштів не в якості речі, отриманої на зберігання, а в якості засобу розрахунків, тому суди дійшли неправильного висновку, що до вказаних правовідносин не може бути застосовано положення статті 625 ЦК України.

Переглядаючи справу на надаючи оцінку фактичним обставинам справи на обґрунтованості і законності судових рішень, які оскаржуються КЦС із такими доводами не погодився та вказав наступне.

У своїй постанові КЦС вказав, що згідно матеріалів справи відповідач отримав від позивача на тимчасове зберігання кошти в розмірі 8 000,00 грн та зобов'язувавсь повернути їх до певної дати. Про зазначене свідчить зміст наявної в матеріалах справи розписки.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини першої статті 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

При цьому не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін.

З огляду на це положення статті 625 ЦК України не застосовуються до зазначених відносин.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВСУ: У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19)