«Гонорар успіху» тепер поза законом? (ВС/КЦС № 462/9002/14-ц від 12.06.2018)

Фабула судового акту: У даній справі адвокатом, яка здійснювала представництво інтересів позивача на підставі довіреності було укладено договір про надання правової допомоги.

Однією з умов вказаного договору стало те, що за досягнення позитивного рішення у зазначеній цивільній справі (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) винагороду у розмірі 10 % від суми, що становить експертну вартість частини квартири - предмета судового розгляду, тобто виплату так званого «гонорару успіху».

Судом у цивільній справі, у якій здійснювалось таке представництво, було винесено рішення позитивне для довірителя. Проте довіритель не виконала свої зобов'язання щодо сплати винагороди у розмірі 10 % експертної вартості квартири.

Такі обставини і стали підставою для звернення із позовною заявою про стягнення вказаних коштів.

Водночас відповідачем у справі та особою в інтересах якої було укладено договорі про надання правової допомоги було подано зустрічні позови про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг у частині додаткової винагороди. В обґрунтування позову вказані особи зазначили, що адвокат під час укладення договору ввела її в оману щодо істотних умов договору, а саме порядку визначення розміру та сплати вартості юридичних послуг і моменту настання позитивного результату, умови договору є несправедливими та порушують її права, а розмір гонорару не відповідає результату роботи і вимогам щодо принципів його визначення.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задоволено оскільки позивач виконала взяті на себе зобов'язання за договором про надання юридичної допомоги, а відповідач свої зобов'язання щодо оплати передбаченої договором винагороди не виконала. При цьому суд не знайшов підстав для визнання договору недійсним.

На вказані рішення відповідачами було подано касаційну скаргу мотивуючи її тим, що суд першої інстанції не дослідив фактичні обставини у справі, не перевірив належність поданих доказів, не визначився, чи відповідає визначений у договорі гонорар адвоката обсягу, строкам, складності справи, фінансового стану особи, яка уклала договір.

Переглядаючи справу КЦС скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи таке рішення Касаційний цивільний суд вказав, що згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За нормами ст. 30 вказаного Закону формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо, які визначаються в договорі про надання правової допомоги.