Особа, яка не завадила угону автомобіля та яка перебувала у ньому під час угону є співучасником незаконного заволодіння транспортним засобом (ВС/ККС у справі № 742/2146/20 від 02.12.2021)

Фабула судового акту: За загальним правилом, визначеним положеннями ст. 26 Кримінального кодексу України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Однак ,в окремих випадках така спільна участь не є очевидною.

Користуючись також неочевидністю сторона захисту як правило намагається будувати стратегію захисту на тому, що співучасниками прямо не домовлялись вчинити злочин.

Проте практика показує, що така стратегія не завжди є ефективною і ось яскравий приклад цього.

У даній справі двох осіб засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі.

Згідно вироку суду під час того як водій автомобіля вийшов з нього та залишив ключ у замку запалювання один із співучасників, який перебував на задньому пасажирському сидінні та в подальшому пересів на місце водія запустив двигун та таким чином незаконно заволодів транспортним засобом. Інший співучасник у той момент перебував на задньому пасажирському сидінні.

Апеляційний суд із вироком місцевого суду погодився.

На вказані рішення захисником було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що суди не надали належної оцінки показанням обвинувачених, які стверджували, що між ними не було попередньої змови на незаконне заволодіння транспортним, умисел на скоєння злочину виник лише у однієї особи, яка самостійно вчинила усі необхідні дії для його реалізації. Матеріали провадження не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили протилежне та свідчили, що, яка перебувала за задньому сидіння у даному випадку була співучасником.

Згадана вище особа жодних незаконних дій не вчиняла та був необізнана про наявність умислу на протиправне вилучення автомобіля потерпілого.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказані доводи необґрунтованими та у задоволенні касаційної скарги відмовив.

У своїй постанові ККС зазначив, що домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.