Твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову

Фабула судового акту: Застосування судом засобів забезпечення позову спрямоване насамперед на реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову та захист права позивача.

Застосування таких засобів у господарському процесі врегульовано Главою 10 Розділу І Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Зокрема, стаття 139 ГПК України визначає, що клопотання про забезпечення позову у будь-якому випадку має містити посилання на предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

У даній справі розглядався спір між засновником товариства з обмеженою відповідальністю, керівником вказаного суб’єкта підприємницької діяльності та безпосередньо самого ТОВ про визнання недійним рішення загальних зборів ТОВ та стягнення збитків, спричинених керівником підприємства. Позов було вмотивовано тим, що всупереч вимогам закону директор підприємства надав згоду на укладення договорів та контрактів, правочинів ціна яких перевищує 1 000 000,00 грн., а отже довів підприємство до стану неплатоспроможності, що позбавляє позивача права на отримання дивідендів від діяльності товариства.

Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать директору підприємства.

При цьому вказану заяву вмотивовано тим, що раніше, ухвалою суду у даній справі було задоволено її заяву про забезпечення позову та накладено арешт на майно, що належить відповідачу (директору ТОВ) на праві власності, яку судом було задоволено.

Проте, у подальшому, незважаючи на накладений арешт державною виконавчою службою арештоване майно було реалізоване на прилюдних торгах. При цьому залишок коштів, яка знаходяться на депозитному рахунку ДВС відповідно до положень пункту 6 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», підлягає поверненню боржнику - директору ТОВ (відповідачу).

У зв’язку із цим відповідач має можливість розпорядитись грошовими коштами, які будуть перераховані йому державним виконавцем, що в свою чергу може значно ускладнити виконання судового рішення в майбутньому, в разі його ухвалення на користь позивача.

Судами першої та апеляційної інстанції такі вимоги було задоволено, оскільки на думку судів, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, а тому, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні рішення суду при умові задоволення позовних вимог, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, задовольняє заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Натомість Касаційний господарський суд переглядаючи вказану справу за касаційною скаргою відповідача із такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився та ухвалу про забезпечення позову скасував.