Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту (ВС/КГС № 804/5444/16 від 06.03.2018)

Фабула судового акту: У цій справі підприємство звернулося до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Мотивуючи позовні вимоги підприємство послалось на те, що податковий кредит було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Проте, на думку позивача, посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Рішенням суду першої інстанції, який залишено без зміни апеляційним судом, позов задоволено частково – господарські операції з окремими контрагентами позивача на думку судів не підтверджені належно оформленими первинними документами, у зв'язку з чим не можуть вважатися такими, що відбулися, а тому позивач протиправно сформував податковий кредит за господарськими операціями з вищевказаними контрагентами.

Такі рішення підприємство не задовольнили у зв’язку із чим останнє звернулося до Касаційного адміністративного суду з касаційною скаргою.

КАС переглядаючи справу вказав, що за нормами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас нормами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.