Презумпція невинуватості застосовується лише у кримінальному праві. У дисциплінарному провадженні такої презумпції нема (ВС ВС у справі № 11-238сап20 від 08.04.2021)

Фабула судового акту: Презумпція невинуватості є однією з основних гарантій дотримання прав і свобод особи, яку притягують до відповідальності.

Очевидним є те, що дана презумпція застосовується при притягненні особи до кримінальної відповідальності. Але чи може дана гарантія бути застосована при притягненні до інших видів відповідальності? Велика Палата Верховного Суду категорично стверджує, що не може.

У даній справі Вища рада правосуддя притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності.

Суддя із таким рішення ВРП не погодилась та подала до Великої Палати як суду першої інстанції скаргу у якій просила визнати вказане рішення протиправним та його скасувати.

Позовні вимоги судді було обґрунтовано тим, що ВРП порушила принцип презумпції невинуватості адже дисциплінарної скарги документи, зокрема протоколи допиту та негласних слідчих (розшукових) дій, отримані з порушенням норм діючого законодавства, є сфальсифікованими та не є належними, допустимими та достовірними доказами в дисциплінарному провадженні щодо судді.

В свою чергу Велика Палата дані доводи слушними не визнала та у задоволенні скарги відмовила.

Приймаючи таке рішення судді ВП ВС послались на те, що згідно відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

У даній справі як убачається з її матеріалів, ВРП в межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення нею прав людини і основоположних свобод під час розгляду вказаної справи.

Встановлені ВРП під час дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.