Фабула судового акта: В цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду, що відмовив у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору учасника судового процесу - відповідача, з якого стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 48 609,99 дол. США та пеню у розмірі 2 000 грн. Його апеляційну скаргу судом визнано неподаною та повернуто через порушення положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), ст. 82 ЦПК України 2004 року (положення якої кореспондуються зі ст. 136 ЦПК України), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд виходив із того, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Свій висновок суд касаційної інстанції обґрунтував тим, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред’явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63–64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов’язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність (ВС/ВГС від 17 травня 2018р. у справі № 904/9117/17)
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстCopyright © 2014-2026 «Протокол». Все права защищены.