Суддя Світлана Зосименко вдруге втратила посаду, бо арештувала землю разом із соняшниками

Двічі в одну річку можна ввійти, якщо дуже цього забажати. Законницю, яку звільнили у квітні за вирішення долі майна при відсутності власників, нещодавно звільнили ще раз — за арешт майна при відсутності власників, пише zib.com.ua

Роздвоєння особистості скаржника

Світлана Зосименко з Індустріального районного суду Дніпропетровської області одного разу наклала арешт на поля соняшнику. Причиною стало клопотання слідчого, який розслідував кримінальну справу про самовільне займання земельної ділянки. Під арешт потрапили сотні гектарів, засіяних олійною культурою. Закінчувався серпень, і треба було збирати врожай, однак через ухвалу суду польові роботи не видавалося за можливе провести.

У мотивувальній частині ухвали сказано: земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, тож на неї слід накласти арешт, адже «є реальна загроза знищення, переробки чи приховування вищезазначеного майна, що недопустимо та унеможливить подальше розслідування та прийняття законного рішення по кримінальному провадженню, тому слідчий суддя вважає за можливе накласти арешт на вказане майно».

Згадайте новину: За свавілля ВРП звільнила Нікушина В.В. з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області

Утім, згідно з текстом ухвали на судовому засіданні не був присутній ні слідчий, ні інші особи. Їх не викликали. Адже, на думку судді, власника майна не встановили. Саме так було зазначено в клопотанні.

Апеляційний суд ухвалу скасував. Схоже, законникам із вищої інстанції здалося не настільки переконливим твердження, що землю знищать або приховають. Окремо наголошено, що слідчим у клопотанні не сказано, для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення мають значення ділянка та врожай сільськогосподарської культури.

У листопаді минулого року на С.Зосименко поскаржилися до Вищої ради правосуддя. Керівник підприємства, яке орендувало землю в держави, зазначив, що дії судді порушили його права та позбавили можливості захищати себе в суді. Дисциплінарна палата розглянула скаргу й вирішила відкрити провадження. Та невдовзі заявник ще раз звернувся до ВРП, щоб повідомити: претензій до судді не має, а попереднього разу писав не він, а хтось інший.

Посилаючись на цю заяву, С.Зосименко попросила закрити провадження, але Рада вирішила інакше. Першим аргументом стало те, що підписи на обох заявах ідентичні. Крім того, ДП проаналізувала інші документи, які містять адресу та дані особи, а також підпис. Усе збігається. Тому правдивість останньої заяви про те, що скарги керівник підприємства не писав, викликали сумнів. Дисциплінарну справу вирішили довести до кінця, підставою для цього став висновок доповідача та додані матеріали.

Звільнення по другому колу

С.Зосименко з’явилася на засідання палати й пояснила своє рішення. На її думку, ні земля, ні врожай, який на ній виростили, не належить підприємству, адже на час розгляду клопотання слідчого їй не було відомо про власника відповідної ділянки та її користувача. Також суддя наполягала, що не мала документів, які дали би змогу встановити правовий режим відповідної ділянки та врожаю.