Прецедентне рішення Печерського суду: на Україні відновлено інститут «дослідчих перевірок»!

СЕНСАЦІЯ: прокуратура та поліція не зобов’язані більше в 24-годинний термін безумовно вносити повідомлення про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань!..

Як відомо, відповідно до частини 1 статті 214 Кримінально-процесуального кодексу України «слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування».

Та ж стаття в частині 3 передбачає, що «здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом».

Аналізуйте судовий акт: Рішення ЄСПЛ у справі Ю. Тимошенко

Досі «всі притомні люди» (і навіть не лише юристи!) розуміли це «так, як написано», а саме – що:

1) прокурор, слідчий не має права не вносити повідомлення про кримінальні правопорушення до ЄРДР;

2) будь-які «перевірки» викладених у заявах про кримінальні правопорушення фактів, здійснювані не в порядку досудового розслідування, є незаконними;

3) отже, пропуск 24-годинного строку внесення повідомлення про злочин до Єдиного реєстру у будь-якому випадку є правопорушенням.

Так, наприклад в аналізі судової практики оскарження бездіяльности слідчих щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення на відомому юридичному порталі ligazakon.ua зазначається, що «після набрання чинності 19 листопада 2012 року новим Кримінальним процесуальним кодексом України із законодавства було виключено інститут дослідчої перевірки та встановлено обов’язок слідчого протягом 24 годин з моменту надходження повідомлення про злочин вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань».

Аналізуйте судовий акт: Вирок Ю. Тимошенко у "газовій справі" ( суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р. В).

Там само повідомляється, що суди «у задоволенні скарг відмовляли здебільшого з формальних причин» (таких, як відсутність довіреностей, коли скарга від імені потерпілого подається иншою особою, порушення процесуальних строків і т. д.).