Постанова ККС ВС щодо призначення покарання за замах на злочин

При призначенні покарання особам, винним у вчиненні замаху на злочин, за який у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України альтернативно передбачено захід примусу − довічне позбавлення волі, правила ч. 3 ст. 68 цього Кодексу не застосовуються, оскільки найбільш суворим видом покарання у санкції закону залишається довічне позбавлення волі, а воно є таким, що виключає можливість визначення його двох третин. У такому випадку підлягають застосуванню лише правила ч. 4 ст. 68 КК України, йдеться на сайті court.gov.ua

Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги прокурора та засудженого на ухвалу апеляційного суду.

Відповідно до вироку місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, особа була засуджена за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України (закінчений замах на умисне вбивство двох осіб) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

У касаційній скарзі прокурора та засудженого, зокрема, йшлося про те, що місцевий суд не дотримався приписів ч. 3 ст. 68 КК України, з урахуванням яких максимальний строк позбавлення волі за злочин, вчинений особою, не може перевищувати 10 років, а суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою.

Як зазначається в постанові Об’єднаної палати ККС ВС, обираючи розмір покарання засудженому, суд мав вирішити питання щодо співвідношення норм Загальної та Особливої частин КК України, зокрема ст. 68 і ч. 2 ст. 115 цього Кодексу.

Згідно із санкцією ч. 2 ст. 115 КК України найбільш суворим видом покарання за вчинення злочинів, передбачених у диспозиції цієї статті, є покарання у виді довічного позбавлення волі. Це покарання безстрокове, тобто не має строкового виміру.

Згадайте новину: ККС ВС пояснив, що має встановити і довести суд для притягнення особи до кримінальної відповідальності за умисне неподання декларації

З огляду на системний аналіз положень частин 3 та 4 ст. 68 КК України закон або зобов’язує суд знизити розмір (ч. 3), або забороняє застосувати (ч. 4), але виключно лише один і лише найбільш суворий вид основного покарання з числа тих, що передбачені у відповідній санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. З цього випливає, що за одним кримінальним провадженням стосовно одного і того самого діяння і щодо однієї і тієї самої особи, яка вчинила це діяння, вказані положення не можуть бути застосовані двічі − й до найбільш суворого, й до менш суворого покарання, які альтернативно передбачені у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

Отже, якщо в санкції норми Особливої частини КК України альтернативно передбачено довічне позбавлення волі, то положення ч. 3 ст. 68 цього Кодексу не можуть застосовуватися до таких осіб виходячи з максимального покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки найбільш суворим видом покарання, передбаченим санкцією, залишається довічне позбавлення волі, а це покарання є таким, що виключає можливість визначення його двох третин.

Виключення законодавцем можливості призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчений злочин (ч. 4 ст. 68 КК України) є окремою особливою формою (способом) пом’якшення покарання за окремі види незакінченого злочину, яка застосовується окремо від інших способів пом’якшення покарання, та не виключає можливості застосування іншого менш суворого виду покарання, що в них міститься.

За таких обставин при призначенні покарання за вчинення замаху на злочин, за який найсуворішим покаранням є довічне позбавлення волі, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 68 КК України, а не ч. 3 цієї статті. При цьому менш суворі, ніж довічне позбавлення волі, покарання можуть бути призначені в максимальному розмірі, визначеному санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, адже за таких умов вони завжди належать до числа менш суворих.