Кредитні борги військових: реальний захист чи законодавчий популізм? Аналіз законопроєкту № 15050

Кредитування в Україні давно стало частиною повсякденної фінансової практики. Щороку обсяги позик зростають, а сам ринок кредитування лише розширюється.

Найактивніше кредитами користуються українці середнього віку. Значну частину цього ринку займають мікрофінансові організації, які тривалий час пропонували кредити зі щоденною процентною ставкою від 1% до 2,5% від тіла кредиту (станом до 21 серпня 2024 року).

Водночас війна сформувала окрему групу позичальників — військовослужбовців. Серед них чимало тих, хто оформлював кредити як до початку повномасштабного вторгнення, так і вже під час війни. Для багатьох ці фінансові зобов’язання сьогодні стали додатковим тягарем, адже виконувати кредитні зобов’язання під час служби часто складно або навіть неможливо.

Саме тому питання балансу між інтересами кредиторів і соціальними гарантіями для військових набуває особливої актуальності.

Що відбувається сьогодні

Якщо військовослужбовець має непогашену заборгованість перед фінансовою установою, кредитор може звернутися до суду та отримати рішення про стягнення боргу.

Після цього документ передається на примусове виконання, і виконавча служба відкриває виконавче провадження. У межах такого провадження військовослужбовець офіційно набуває статусу боржника.

Це запускає низку примусових заходів, серед яких можуть бути:

• арешт банківських рахунків;
• арешт майна;
• інші виконавчі дії, спрямовані на стягнення заборгованості.

Чинне законодавство передбачає можливість зупинення виконавчого провадження лише у виняткових випадках. Зокрема, якщо умови проходження військової служби фактично унеможливлюють проведення виконавчих дій або якщо сам стягувач проходить військову службу та звертається із відповідним клопотанням.

На практиці це означає, що багато військовослужбовців залишаються вразливими до механізмів примусового стягнення.

Що пропонує законопроєкт