Колишній генпрокурор Віталій Ярема після довгого мовчання почав розповідати хто йому заважав працювати і чому не відбулися посадки соратників Януковича

Віталій Ярема очолив Генпрокуратуру 19 червня 2014 року. До того він обіймав посаду першого віце-прем’єра в «уряді камікадзе» Яценюка, де відповідав за правоохоронний та силовий блок, був нардепом від «Батьківщини», кілька років очолював Головне управління МВС України в Києві. Власне, досвід Яреми в системі МВС запитань не викликав. Разом з Арсеном Аваковим він в лютому все того ж року навіть претендував на посаду міністра внутрішніх справ, та соратник Арсенія Петровича «переміг» в цій «гонці».

Але призначення міліціонера, який в прокуратурі не пропрацював і дня, в ГПУ викликало резонанс. Тоді це рішення називали кроком Порошенка назустріч команди Юлії Тимошенко – адже союзників гарант потребував. Та сам Віталій Григорович зараз не стидається називати себе людиною президента. На стіні в просторому кабінеті на Львівській площі, де він «квартирується» тепер, висить його фото з Петром Олексійовичем.

Пік критичного ставлення до Яреми як до Генпрокурора прийшовся на річницю розгону студентів на Євромайдані. Незважаючи на тиск суспільства, навіть через рік після тієї трагічної дати жоден чиновник чи командир «Беркуту» не відповів за скоєні в ті часи злочини. Більш того, за час каденції Яреми вдалося втекти підозрюваному у масових розстрілах Дмитру Садовнику. Обвинувачення в бік Генпрокурора лунали і з уст нардепа Сергія Лещенка, який повідомляв, що в ЄС готові зняти санкції з певного кола осіб, наближених до Януковича, через те, що тим особам ГПУ не були висунуті підозри. А заступника і близького соратника Яреми Анатолія Даниленка журналісти звинувачували в незаконному присвоєнні земельної ділянки, по площі більшою за Межигір’я біглого гаранта.

Врешті в лютому 2015 року Ярема залишив посаду. Як розповідає сьогодні – через шалений тиск, початок якому поклало порушення Генпрокуратурою на чолі із ним кримінального провадження за фактом розкрадання нафти з нафтопроводу «Лісічанськ-Кременчук». І на деякий час «випав» із медіасередовища. Знову вийшов на публіку він вже на цьогорічну річницю розстрілів на Майдані, завітавши на політичне ток-шоу «Право на владу». Як каже зараз, щоб розповісти, що слідство, насправді, є не таким поганим, яким його намагаються представити, але нічого, окрім «тикання пальцями», у відповідь не отримав.

«Главком» першим зв’язався після того із колишнім Генпрокурором і домовився з ним про зустріч. Про хід розслідування злочинів на Майдані, винних у загрозі зняття санкцій з оточення Януковича, прохання нардепів, що полюбляють бігати в ГПУ, та причини свого кількамісячного мовчання – у першій частині інтерв’ю з Віталієм Яремою.

Пане Віталію, для початку розкажіть, де ви пропадали з моменту вашого звільнення з Генпрокуратури, і чому знову вийшли до ЗМІ.

Ще перед тим, як мене звільнила Рада - на моє прохання, бо тоді, як ви пам’ятаєте, за це було лише 140 голосів, і більше зібрати ніхто не міг - я розумів, що в тій ситуації мені залишатись було неможливо. Я залишився практично один. І потім, коли ВР проголосувала за мою відставку, Єгор Соболєв (народний депутат від «Самопомочі», - «Главком») прислав мені таке повідомлення: «Нічого особистого, ми хочемо побудувати нову державу». Я нічого не відповів, але подумав: я замовчу взагалі, а через рік подивлюся, яку державу ви побудуєте.

Чому ж я пішов не так давно вперше за період після відставки на телебачення? Бо була Річниця Майдану. Ще як учасник Майдану, я взяв собі за обов’язок – коли був і першим віце-прем’єром, і потім Генпрокурором - зустрічатися з родинами Небесної сотні, вирішувати їхні питання, проблеми. Це був мій такий внутрішній порив.

Згадайте новину: Колишній генпрокурор Ярема: «Звільнено 80% київських міліціонерів і в січні 2016 року в Києві викрадено 31 автомобіль – це абсолютний рекорд»!

Чого ви очікували від такого «виходу в світ»?