Головна реформа Гройсмана. Сім міфів про децентралізацію

Фото: Слово і Діло

У багатьох громадах і досі панує страх перед децентралізацією

2015 рік ознаменувався початком видимих та знакових реформ для України. Реформа місцевого самоврядування та децентралізація влади стали чи не найпопулярнішими для обговорення серед політиків різного рівня та партійної приналежності. Одні називали ці реформи найбільшим успіхом та єдиним шляхом до економічного розвитку, інші - геноцидом села та українців і намагались їх саботувати. Але на початок березня 2018 року результат очевидний – створено вже 725 об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в яких проживають 6,3 млн людей. Це громади, які вислухавши всі «за» і «проти» зважились та отримали нові можливості та повноваження, щоб змінювати свої громади.

Такі темпи впровадження реформи експерти, в тому числі міжнародні, називають дуже високими, а уряд України не перестає повторювати, що 2018 рік стане ключовим у питанні формування базового рівня місцевого самоврядування.

Однак у багатьох громадах і досі панує страх «децентралізації», ґрунтований на викривлених знаннях про реформу. Спробуймо розвінчати найбільш популярні міфи, які розповсюджують політики і швидко підхоплюють люди.

Міф 1: Громади об’єднують примусово

«…часто об’єднання громад відбувається недобровільно, а напіввипадково та примусово», - Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної парторганізації ВО «Батьківщина»

19 жовтня 2017 року

Правда:

За законом, громади повністю добровільно приймають рішення про об’єднання. Найголовніше у цій процедурі – ініціатива. У громади завжди є можливість погодити чи відхилити пропозицію про об’єднання після проведення консультацій з громадськістю. На практиці помітно, що відмова від об’єднання є доволі поширеним явищем.

Кожна громада розуміє, що зараз обирає своє майбутнє, а тому до процесу вибору підходить дуже зважено, рахуючи та прораховуючи все. Так, голові надходить пропозиція «хочемо бути з вами однією громадою», він обговорює її з мешканцями громади і вони разом приймають рішення, яку відповідь на таку пропозицію надати.

Можна припускати, що на голову громади можуть здійснювати тиск з приводу прийняття чи не прийняття рішення про об’єднання. Проте прийняти його одноосібно він все одно не може, а мешканці громади завжди мають свою аргументовану позицію з приводу «до цих хочемо, а до цих ні». Крім того, таке рішення має пройти процедуру голосування під час сесії. А отже, для «примусу» потрібно: 1) змусити голову громади; 2) змусити людей; 3) змусити депутатів. Така ситуація виглядає нереалістично.

Нарікати на те, що об’єднання відбувається на основі перспективних планів, які придумали собі «зверху» і у які всіх «заганяють» теж не варто. Адже на разі часто практикують внесення змін до перспективних планів аби об’єднання максимально сприяло інтересам громад та забезпечувало виконання концептуальних цілей – наближення послуг до людей. Саме тому перспективний план є орієнтиром, але не догмою.