Голова ВАСУ Олександр Нечитайло: Думки про оптимальну модель судової системи

На порозі 10-річчя з початку фактичної роботи адміністративних судів в Україні доводиться аргументувати необхідність їх існування. Втім, життя непередбачуване, а радше — циклічне, і все, вочевидь, розвивається по спіралі, щоб через певний проміжок часу знову повторитися. Тож голова Вищого адміністративного суду України Олександр НЕЧИТАЙЛО вирішив нагадати власну позицію щодо оптимальної моделі судової системи.

Згадайте новину: Керівники судів не змінюються, що посилює корпоратизацію суддівського корпусу

Тернистим шляхом

Усі ми пам’ятаємо, як важко далося створення адміністративної юстиції в країні, скільки опору й невдоволення в багатьох представників влади викликала перспектива бути контрольованими в судовому порядку. На щастя, невідворотність демократичних змін, а також міжнародні зобов’язання нашої держави вплинули на остаточне рішення тодішнього найвищого керівництва країни, і 2005 р. ознаменувався початком роботи Вищого адміністративного суду. А вже до 2009-го в країні повноцінно працювали 7 апеляційних та 27 окружних адмінсудів.

Адмінсуди пройшли важкий і тернистий шлях на всіх етапах свого становлення. Звісно, ніщо нове та невідоме не дається легко, втім, такого сильного спротиву, напевно, не очікували навіть переконані песимісти. Новітня історія адмінсудочинства в Україні — це історія постійного протистояння, боротьби з тиском і відбивання необґрунтованих нападок. Природа такого стану речей зрозуміла, адже адмінсудочинство — це той механізм, який витягає можновладців із зони комфорту.

Так, адмінсуди незручні для багатьох чиновників і навіть цілих державних інституцій, але вони й повинні такими бути, адже їхні мета та призначення — захистити громадянина від порушень з боку владних органів або окремих представників влади, відновити його право та вказати на помилку чи недолік у роботі держустанови з метою не допустити їх у майбутньому. І для виконання цих надважливих юридичної та суспільної функцій адмінсуди зобов’язані бути самостійними та ні від кого не залежними. Єдина підзвітність, прийнятна для адмінсудів, — це підзвітність громадськості та закону.

Натомість над системою адмінсудів регулярно нависає дамоклів меч. Здавалося б, закон «Про забезпечення права на справедливий суд» на певний час мав покласти край дискусіям щодо існування спеціалізованих судів. Так, згідно із ч.1 ст.31 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських та адміністративних справ. Утім, теперішнє реформування судочинства стало черговим приводом для штучного роздування ідеї ліквідації спеціалізованих судів і повернення до централізованої системи судочинства. При цьому наводяться сумнівні аргументи щодо можливості підвищення якості судових рішень саме таким чином.

Нагадаю: одним з головних завдань судово-правової реформи було формування саме єдиної судової практики та сприяння зміцненню якості правосуддя. На моє глибоке переконання, повернення до централізованої системи судів загальної юрисдикції не розв’яже проблеми низької якості окремих законів та підзаконних актів, що нерідко вступають у колізію між собою та є основною проблемою в забезпеченні єдності та однаковості судової практики. Тому проблему єдності судової практики потрібно вирішити саме на законодавчому рівні, узгоджуючи закони та підзаконні акти, ліквідовуючи колізії між ними, прогалини й неточності.

Специфіка роботи

Сьогодні, коли Президент створив конституційну комісію, яка напрацьовуватиме необхідні зміни до Основного Закону, у тому числі й для можливості подальшого проведення судової реформи, надзвичайно важливо продумувати кожний крок. У будь-якому разі потрібно рухатися вперед, а не назад, спрямовуючи сили на розвиток, а не спонукаючи до регресу.