Добірка корисного законодавства про поліцію

Національна поліція України (НПУ) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (ст. 1 ЗУ «Про Національну поліцію»).

У своїй діяльності поліція керується виключно законодавством України (ст. 19 Конституції України), відповідно – всі її дії чітко регламентовані нормативно-правовими актами (так званий спеціально-дозвільний тип правового регулювання у теорії права).

Законодавство, що регулює діяльність поліції умовно можна поділити на декілька груп: 1) Конституція України; 2) міжнародні договори; 3) закони України; 4) підзаконні (відомчі) акти. Якщо нормативно-правові акти перших ланок зазвичай розглядаються фахівцями з різних галузей права, у зв’язку із регулюванням галузей права (адміністративного, кримінального, кримінального процесуального тощо), то останні залишаються поза увагою. Лише невелика кількість таких наказів (наприклад №1377, який деталізує порядок реєстрації заяви про скоєний злочин) відома ширшому колу осіб, ніж працівникам правоохоронних органів.

Тому, на наш погляд, важливим є окреслити “законодавство про поліцію”, тобто основні нормативно-правові акти, що забезпечуються її діяльність.

І. Різниця між МВС та Національною поліцією України

Внаслідок прийняття нового основного Закону у сфері поліцейської діяльності – ЗУ “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 (набрав чинності 07.11.2015) був утворений новий центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ) – Національна поліція України. Однак такий, що існує поряд із Міністерством внутрішніх справ України.

Міністерство внутрішніх справ є “керівною організацією” стосовно НПУ, так само як і до інших органів МВС України, якими є: 1) НПУ; 2) Державна прикордонна служба; 3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій; 4) Національна гвардія України; 5) Державна міграційна служба України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ “Про Національну поліцію” “діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом“. Концепція полягає у тому, що безпосереднє керівництво (прийняття управлінських рішень) здійснює керівник Національної поліції (ст. 21 Закону), а політичне представництво перебуває у віданні Міністра МВС.

Основними повноваженнями Міністра у відносинах з поліцією (ст. 16 ЗУ “Про Національну поліцію” є:
– забезпечення формування державної політики у сфері надання поліцейських послуг та контроль за її реалізацію поліцією тощо;
– забезпечення нормативно-правового регулювання діяльності поліції;
– затвердження стратегічних програм та визначення пріоритетних напрямів роботи;
– забезпечення ведення та використання баз (банків) даних між МВС та поліцією;
– прийняття рішення щодо розподілу бюджетних коштів.

Інші повноваження Міністра визначені Указом Президента України №383/2011 від 06.04.2011 та постановою КМУ №878 від 28.10.2015, якими затверджено “Положення про МВС України”.