Адвокатська таємниця і соціальні мережі: де межа дисциплінарної відповідальності

Адвокатська таємниця оточує практика від першої консультації до останнього засідання. Де її межі, як не стати заручником власного посту в соцмережах та що робити, коли клієнт перетворюється на скаржника?

Пост як привід для скарги

У НААУ у форматі живого діалогу відбувся воркшоп «Адвокатська етика. Дисциплінарна відповідальність. Просто, сучасно, зрозуміло». Спікером виступив керівник секретаріату Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Віктор Вовнюк, а модератором — голова Молодіжного комітету НААУ — UNBA NextGen Ігор Андрєєв.

Дискусія почалась із теми, яка хвилює чи не кожного практикуючого адвоката: як правильно вести соціальні мережі, не наражаючись на дисциплінарну відповідальність. Практичне запитання поставив один з учасників — адвокат, партнер АО «ЛЕЗО»: він розповів, що свідомо уникає зазначення номерів судових справ у своїх публікаціях, вважаючи це можливим порушенням адвокатської таємниці. Адже, зайшовши на сайт судової влади та ввівши номер справи, будь-яка особа може встановити, хто звертався і з яким предметом.

В.Вовнюк підтримав таку обережність. Відповідно до Правил адвокатської етики, адвокат зобов’язаний уникати будь-якої інформації, що містить адвокатську таємницю або персональні дані клієнта. «Це для того, щоб опоненти, протилежна сторона і навіть сам клієнт в майбутньому не міг звернутися зі скаргою», — пояснив він.

Цікаво, що скарги про розголошення нерідко надходять не від самих клієнтів, а від їхніх процесуальних опонентів: норма про захист персональних даних клієнта прямо закріплена в ПАЕ, і нею активно користуються. Якщо ж прибрати всі персональні дані і залишити лише номер справи, кваліфікувати це як порушення адвокатської таємниці «вкрай важко», зазначив В.Вовнюк. Проте ризик подачі скарги залишається — і кожен адвокат має вирішити, чи готовий він відстоювати свою позицію в рамках дисциплінарного провадження.

Питання дозволу клієнта на розкриття інформації теж отримало розгорнуту відповідь. «Згода від клієнта на розголошення адвокатської таємниці — вона працює завжди», — наголосив спікер. Він порекомендував закріплювати таку згоду безпосередньо в договорі.

Показовий приклад: адвокат обговорювала обставини справи в кафе в присутності подруги, яку клієнтка сама ж і привела на зустріч. Остання пізніше подала скаргу, посилаючись на розголошення адвокатської таємниці третій особі. Адвоката не притягнули до дисциплінарної відповідальності лише завдяки одному пункту в договорі: там було прописано, що адвокат звільняється від обов’язку зберігати таємницю, якщо на зустрічах і переговорах клієнт перебуває з третіми особами, яких сам привів.

Окремо спікер нагадав про важливий момент, на який мало хто звертає увагу: адвокатська таємниця виникає ще до підписання договору. «Навіть якщо особа звернулася за адвокатською допомогою і вони не уклали договір, та інформація, яку особа отримала, вже становить адвокатську таємницю для адвоката», — підкреслив спікер.

Це має пряме значення для конфлікту інтересів: якщо адвокат хоча б проконсультував одну сторону спору, а потім уклав договір з протилежною, він ризикує опинитися під дисциплінарним провадженням — навіть якщо першого договору так і не було підписано.

Помилки, що стають проступками