20 років тому була запроваджена європейська валюта- єдина реальна альтернативна долару

Валюті євро виповнилося 20 років! Йдеться не про банкноти з зображенням різних європейських архітектурних стилів - вони, а також монети з національними символами країн Єврозони, надійшли в обіг 1 січня 2002 року. А за три роки до того, 1 січня 1999 року, грошова одиниця євро в рамках поступового та технічно бездоганно підготовленого переходу була офіційно запроваджена в безготівковий обіг: на неї перерахували курси акцій та облігацій на європейських біржах, банки почали відкривати рахунки та здійснювати грошові перекази в євро.

Підбиваючи підсумки двох минулих десятиріч, треба чітко розрізняти дві речі: євро як платіжний засіб та Європейський валютний союз (Єврозона) як політико-економічне об'єднання країн-членів ЄС, що на неї перейшли.

Безумовний успіх платіжного засобу

У першому випадку успіх повний та безумовний. У другому йдеться про історично безпрецедентний експеримент, що триває та який в цілому можна вважати вдалим, хоч минулі роки й особливо гостра боргова криза останніх кількох років виявили цілу низку кардинальних помилок початкової концепції, виправляти котрі довелося й доведеться вже під час реалізації.

Те, що євро відбувся як платіжний засіб, очевидно і розгорнутих доказів не потребує. Замислена багато в чому як наступниця легендарно твердої німецької марки (символом цього стало розміщення штаб-квартири Європейського центрального банку у Франкфурті-на-Майні, де розташований також Німецький федеральний банк), єдина європейська грошова одиниця відразу стала другою за важливістю після долара США резервною валютою.

Євро охоче зберігають, приймають та обмінюють всюди в світі. Так, обмінний курс європейської грошової одиниці протягом 20 років значно коливався: спочатку євро коштував більше за долар, потім менше, потім набагато більше, зараз - помірно більше. Однак для країн, що перейшли на євро, найбільше значення має не зовнішня, а внутрішня стабільність спільної валюти: низька інфляція. А вона в Єврозоні стабільно низька, навіть мінімальна.

Взагалі головна економічна задача будь-якого валютного союзу полягає в тому, щоб стимулювати торгівлю та виробничу кооперацію між його членами, позбавляючи фірми валютних ризиків та витрат при конвертації експортної виручки. З цією задачею єдиний платіжний засіб чудово порається: країни Єврозони торгують сьогодні переважно між собою.

Неоднозначні підсумки валютного союзу

Більш неоднозначним виглядають двадцятирічні підсумки валютного союзу. З одного боку, число його членів зросло за ці роки з початкових 11 до теперішніх 19 держав ЄС, що свідчить про привабливість проекту. З іншого боку, після 2014-2015 років процес розширення Єврозони загальмував, нових членів поки не очікується.

Це значною мірою пов'язано з важким досвідом боргової кризи, що почалася в Єврозоні 2009 року та тривала кілька років. На межі банкрутства тоді опинилися Греція, Ірландія, Португалія, Кіпр. Їм усім довелося просити допомоги у Євросоюзу та Міжнародного валютного фонду, переходити на режим жорсткої бюджетної економії, у прискореному темпі та під іноземним контролем проводити болісні реформи. Зовнішня допомога, хоч і на менш жорстких умовах, знадобилася також Іспанії. У якийсь момент на межі небезпечної кризи стояла й Італія.

Деяким країнам тверда валюта виявилась не до снаги