Роботи вважаються прийнятими за підписаним в односторонньому порядку актом за наявності реального їх виконання у разі неотримання у встановлений строк обґрунтованої відмови замовника про неприйняття таких (ВС КГС №  910/16308/20 від 17.08.2021 р.)

Фабула судового акту: У цьому рішення ВС КГС не відступив від попередніх висновків - і підтвердив позицію, що саме на замовника покладено обов’язок прийняття робіт або надання заперечень щодо їх прийняття. При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Сторонами було укладено договір підряду, за умовами якого виконавець зобов'язувався на свій ризик із своїх матеріалів виконати і передати замовнику комплекс робіт, а замовник зобов`язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до умов договору - виконавець щомісячно мав надавати замовнику для погодження - окрім іншого - два екземпляра актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаних зі свого боку та письмово погоджених: технічним наглядом, начальником дільниці та інженером виробничого-технічного відділу замовника. В свою чергу замовник зобов’язувався протягом 10 робочих днів з моменту отримання підписаних з боку виконавця актів, забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акта приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник у вказаний термін мав надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акта приймання виконаних будівельних робіт. Відповідно до Договору - підписаний уповноваженими представниками обох сторін акт, є підставою для сплати замовником вказаної в акті вартості робіт.

У зв’язку із несплатою виконавцю за виконану роботу - він звернувся до господарського суду про стягнення 1 439 453,50 грн. із замовника. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним було складено акти виконаних будівельних робіт (4 штуки) тому виконавець вважав, що роботи ним виконані та є такими, що прийняті відповідачем, тому підлягають оплаті. Акти були підписані в односторонньому порядку виконавцем та неодноразово направлялись замовнику, проте підписані замовником не були. Також матеріали справи не містили мотивованої відмови відповідача від приймання робіт та підписання акта виконаних робіт (доказів направлення на адресу позивача такої).

Суд першої інстанції позов задовольнив (частково, відмовив лише в частині розміру пені до стягнення - зменшивши її). Апеляційний суд рішення підтримав і залишив в силі.

Подаючи касаційну скаргу, відповідач доводив - окрім іншого - необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання передавання і приймання виконаних робіт на підставі акта, підписаного в односторонньому порядку, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18, від 17.03.2021 № 910/11592/19.

ВС КГС не знайшов підстав для відступу від передбаченого висновку та у задоволенні касаційної скарги відмовив. Стосовно прийняття робіт за актом, підписаним в односторонньому порядку ВС КГС зазначив наступне:

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною першою статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими. Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором.

Підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Отже у цій справі, викладено наступні висновки: Обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Проте Відповідач свої обов`язки з прийняття спірних робіт не виконав, акти та довідки залишив непідписаними без належних пояснень. За таких обставин замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухилився від прийняття робіт, адже не заявив про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, а, отже, зобов'язаний оплатити роботи, виконані за договором.

Аналізуйте судовий акт: Віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого КМ України не відміняє необхідність підтвердження такої обставини сертифікатом ТПП України (чи регіональної ТПП) (ВС КГС справа № 910/9258/20 від 01.06.2021 р.);

Зобов`язання щодо сплати ФОПом боргу за договором оренди, нарахованого до його смерті, не є нерозривно пов`язаним зобов’язанням і допускає процесуальне правонаступництво (ВС КГС справа № 910/8055/20 від 15.09.2021 р.);

Розмір орендної плати є зміненим з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а не зміни розміру нормативної грошової оцінки (ВП/ВС у справі № 921/530/18 від 16.02.2021);

Договір суборенди приміщення комунального навчального закладу, що використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, підлягає визнанню недійсним (ВС/КГС, № 917/782/20, від 14.04.2021 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16308/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Бінестар",

представник позивача - Танцюра Ю.Б., адвокат (ордер від 30.06.2021 № 1128095),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ",

представник відповідача - Олексієнко Т.В. - адвокат (ордер від 26.05.2021 № 1108395),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ",

на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 (головуючий суддя Зеленіна Н.І.)

та постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (головуючий Агрикова О.В., судді: Чорногуз М.Г. і Мальченко А.О.)

у справі№ 910/16308/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бінестар" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" (далі - Відповідач)

простягнення 1 439 453,50 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 1 439 453,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором від 27.03.2018 № 18-02 (далі - Договір) у частині оплати за виконані роботи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 314 530,96 грн основного боргу, 78 440,86 грн пені, 19 610,22 грн 3% річних, 26 332,72 грн інфляційних витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Позивачем складено акти виконаних будівельних робіт № 1 на суму 1 192 357, 10 грн, № 2 на суму 1 192 356,87 грн, № 3 на суму 413 905,38 грн, № 4 на суму 65 911,61 грн, загальна сума виконаних за актами робіт складає 2 864 530,96 грн, тобто роботи Позивачем виконані та є такими, що прийняті Відповідачем, тому підлягають оплаті;

- з виписки по особовому рахунку за період 01.01.2018-10.08.2020 вбачається, що Відповідачем частково оплачені виконані роботи на суму 1 550 000,00 грн, оскільки Відповідачем не спростовано заявлених Позивачем вимог, тому позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- здійснивши перевірку розрахунків Позивача пені, інфляційних витрат та 3% річних, суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання передавання і приймання виконаних робіт на підставі акта, підписаного в односторонньому порядку, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18, від 17.03.2021 № 910/11592/19, а також тим, що: ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2017 у справі № 923/2110/15 щодо застосування статті 853 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України); суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника у касаційній скарзі в частині необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання передавання і приймання виконаних робіт на підставі акта, підписаного в односторонньому порядку у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18, від 17.03.2021 № 910/11592/19, а доводи скаржника про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2017 у справі № 923/2110/15 щодо застосування статті 853 ЦК України, є безпідставними, оскільки у вказаних справах правовідносини не є подібними, просить закрити касаційне провадження відкрите на підставі пунктів 1 та 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України). У частині доводів скаржника у касаційній скарзі про те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, Підприємство вважає такі доводи необґрунтованими, просить залишити вказані доводи касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Також у відзиві на касаційну скаргу наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених Позивачем.

Від Позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, в якому він просить закрити касаційне провадження з підстав викладених у клопотання, а у разі встановлення підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18, від 17.03.2021 № 910/11592/19 у подібних правовідносинах справу № 910/16308/20 передати на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 27.03.2018 Відповідачем (замовник) та Позивачем (виконавець) укладено Договір, за умовами якого виконавець зобов`язується на свій ризик з своїх матеріалів виконати і передати замовнику комплекс робіт з поставки, виготовлення та монтажу металевих огороджень балконів, лоджій, французьких балконів та парапетів 24-25-го поверхів на об`єкті замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до пункту 2.1 Договору початок виконання робіт - 02.04.2018, строк закінчення робіт - 30.10.2018.

Згідно з пунктом 2.5 Договору загальна вартість договору (з урахуванням вартості матеріалу, накладних, транспортних та будь-яких інших витрат) за цим договором формується та зазначається в договірній ціні (додаток № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною), яка є твердою. На момент підписання цього договору загальна його сума становить 2 384 713,97 грн, у тому числі ПДВ - 397 452,33 грн.

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що замовник зобов`язаний проводити фінансування виконання робіт виконавцем.

Відповідно до пункту 5.1 Договору щомісячно до 26-го числа поточного (звітного) місяця виконавець надає замовнику для погодження два екземпляра довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3) та два екземпляра актів приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаних зі свого боку та письмово погоджених: технічним наглядом, начальником дільниці та інженером виробничого-технічного відділу замовника; належним чином оформлені та підписані акти індивідуального та комплексного випробування та акти про прийняття результатів виконаних за даним договором робіт; виконавчу документацію (якщо вона обов`язкова для виконання даних робіт).

Згідно з пунктом 5.2 Договору замовник зобов`язується протягом 10 робочих днів з моменту отримання повідомлення, актів та документації, перелічених в пункті 5.1 даного договору, отримання підписаних з боку виконавця актів, що вказані в пунктах 3.2.4, 3.2.12 даного договору, забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акта приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник зобов`язується у вказаний термін надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акта приймання виконаних будівельних робіт.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в), підписаний уповноваженими представниками обох сторін, є підставою для сплати замовником вказаної в акті вартості робіт, протягом 5 банківських днів з моменту підписання цього акта, за умови надходження коштів від замовника будівництва.

Відповідно до пункту 8.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 30.10.2018.

Позивачем складено акти виконаних будівельних робіт № 1 на суму 1 192 357,10 грн, № 2 на суму 1 192 356,87 грн, № 3 на суму 413 905,38 грн, № 4 на суму 65 911,61 грн. Загальна сума виконаних за актами робіт складає 2 864 530,96 грн.

У матеріалах справи наявна виписка по особовому рахунку Позивача за період 01.01.2018-10.08.2020, відповідно до якої Відповідачем частково оплачені виконані роботи на суму 1 550 000,00 грн.

Крім того, зазначений факт підтверджується копією акта звірки взаєморозрахунків за період 01.02.2017-13.11.2020, який підписано в односторонньому порядку саме Відповідачем, та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за період 01.01.2017-13.11.2020.

За своєю правовою природою укладений сторонами спору договір є договором підряду.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК Україниза договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною першою статті 853 ЦК Українипередбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК Українипередання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими.

Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором.

Тобто підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Враховуючи положення статей 853, 882 ЦК України, суди дійшли висновку, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Проте Відповідач свої обов`язки з прийняття спірних робіт не виконав, акти та довідки залишив непідписаними без належних пояснень.

Судами встановлено, що Позивач неодноразово направляв на адресу Відповідача акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість робіт форми КБ-3 за Договором, що підтверджується копіями описів вкладення в цінні листи поштових відправлень, фіскальними чеками поштового відділення та накладними № 0100177957750, № 0100179098703 та № 0100179786588 (згідно з відомостями з офіційного сайту Укрпошти, поштове відправлення № 0100177957750 вручене Відповідачу 13.03.2020, поштове відправлення № 0100179098703 передане на зберігання, поштове відправлення № 0100179786588 вручене Відповідачу 03.06.2020), які Відповідач не підписав. Також матеріали справи не містять мотивованої відмови Відповідача від приймання робіт та підписання акта виконаних робіт. Доказів направлення на адресу Позивача або отримання останнім такої відмови Відповідачем не надало.

Відповідач жодними належними доказами не підтвердив невиконання Позивачем робіт на заявлену до стягнення суму основної заборгованості. Крім того, Відповідач не заперечує проти обсягу виконаних Позивачем робіт, а зауважує на тому, що Позивачем не дотримано встановлений Договором порядок підписання актів та довідок.

За наявності заперечень щодо якості виконаних Позивачем робіт Відповідач мав право на вчинення дій, обумовлених пунктами 3.3.5, 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9, 3.3.10 Договору, а також приписами статті 858 ЦК України, що Відповідачем зроблено не було.

За таких обставин суди дійшли висновку, що роботи за вказаними актами вважаються прийнятими, а замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК Українибезпідставно ухилився від прийняття робіт, адже не заявив про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, а, отже, зобов`язаний оплатити роботи, виконані за договором.

За наявності порушення Відповідачем умов Договору в частині оплати, суди дійшли висновку про правомірність нарахування Позивачем 3% річних, неустойки та інфляційних втрат.

При цьому, перевіривши наданий Позивачем розрахунок інфляційних, з урахуванням початку періоду прострочення з 25.06.2020 по 24.12.2020, суди дійшли висновку, що до стягнення з Відповідача підлягає 26 332,72 грн інфляційних втрат та 19 610, 22 грн 3% річних.

Також, перевіривши розрахунок неустойки, з урахуванням початку періоду прострочення з 25.06.2020 по 24.12.2020, суди дійшли висновку, що стягненню з Відповідача підлягає пеня у розмірі 78 440,86 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2017 у справі № 923/2110/15 щодо застосування статті 853 ЦК України.

Водночас під час підготовки справи до розгляду Верховним Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень відсутня постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2017 у справі № 923/2110/15, натомість 22.08.2017 у справі № 923/2110/15 постанову було прийнято Вищим господарським судом України, при цьому згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15 рішення господарського суду Херсонської області від 03.11.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та постанову Вищого господарського суду України від 22.08.2017 у справі № 923/2110/15 було скасовано, справу № 923/2110/15 передано на розгляд до господарського суду Херсонської області.

Таким чином у Верховного Суду відсутні правові підстави для надання правової оцінки вказаним доводам скаржника.

Також Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання передавання і приймання виконаних робіт на підставі акта, підписаного в односторонньому порядку, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18, від 17.03.2021 № 910/11592/19, оскільки скаржник після посилання на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК Українизазначив лише про те, що висновки, викладені у вказаних постановах, не підлягають застосуванню у даній справі, тому що вказані справи мають інші обставини, ніж дана справа № 910/16308/20.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Проте, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів (актів, підписаних в односторонньому порядку), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів; водночас судами при ухваленні оскаржуваних рішень встановлено, що Позивач направляв на адресу відповідача 06.05.2020 за поштовими накладними № 0100177957750, № 0100179098703 та № 0100179786588 акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість робіт форми КБ-3 за Договором, що підтверджується копіями описів вкладення в цінні листи поштових відправлень, фіскальними чеками поштового відділення та накладними № 0100177957750, №0100179098703 та № 0100179786588.

Згідно з відомостями з офіційного сайту Укрпошти поштове відправлення № 0100177957750 вручене Відповідачу, поштове відправлення № 0100179098703 передане на зберігання, поштове відправлення № 0100179786588 вручене Відповідачу 03.06.2020.

За наявності заперечень щодо якості виконаних Позивачем робіт Відповідач мав право на вчинення дій, обумовлених пунктами 3.3.5, 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9, 3.3.10 Договору, а також приписами статті 858 ЦК України, що Відповідачем зроблено не було.

За таких обставин суди дійшли висновку, що роботи за вказаними актами вважаються прийнятими, а замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК Українибезпідставно ухилився від прийняття робіт, адже не заявив про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, а отже, зобов`язаний оплатити роботи, виконані за Договором.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України(що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Геос-УКБ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/16308/20 - без змін.

2.Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/16308/20, виконання якого було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2021.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко