Здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами має здійснюватись працівниками за трудовими договорами, а не фізичними особами за цивільно-правовими договорами (ВС КАС справа №280/205/20 від 18.05.2022 р.)

Неочікуване рішення для всіх підприємств, які займаються оптовою та роздрібною торгівлею лікарським засобами, медичним обладнанням, медикаментами вітчизняного та іноземного виробництва; оптовою та роздрібною торгівлею медикаментами та продукцією медичного призначення (ліцензована діяльність). Так, за думкою ВС їх співробітники не можуть працювати за цивільно-правовими договорами - лише трудові відносини…

Фабула судового акту: Товариство, яке якраз займалося такою діяльністю (оптовою та роздрібною торгівлею лікарським засобами, продукцією медичного призначення ітд.) оспорювало припис і постанову про накладення штрафу 500760 грн., за допуск осіб до роботи без укладання трудового договору.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, бо керувалися тим, що правовідносини між позивачем та громадянами - співробітниками містяться ознаки, характерні саме цивільно-правовим відносинам, там встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

Відповідач - Держпраці - подав касаційну скаргу. На жаль, ВС КАС, підтримав необхідність укладення трудових договорів із такими співробітниками. ВС мотивував наступним:

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню є виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби» оптова роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами-підприємцями на підставі ліцензії, яка видається в порядку встановленому законодавством. Підставою для видачі ліцензії є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу.

Згідно з статтею 181 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №929 (далі - Постанова №929) передбачено, що особи, які безпосередньо здійснюють виробництво (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, роздрібну торгівлю лікарськими засобами, повинні мати документ про вищу освіту не нижче першого (бакалаврського) рівня за спеціальністю «Фармація»; для фахівців з вищою освітою не нижче другого (магістерського) рівня - сертифікат провізора-спеціаліста, виданий закладом післядипломної освіти, або посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії. Відпуск лікарських засобів можуть здійснювати провізори-спеціалісти, клінічні провізори та фармацевти з дотриманням вимог законодавства.

Статтею 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» закріплено, що провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що здійснювати торгівлю фармацевтичною продукцією повинні особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров`я.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 при розгляді подібних правовідносин зроблено висновок: «відповідно до статуту діяльність позивача пов`язана з оптовою та роздрібною торгівлею лікарським засобами, медичним обладнанням, медикаментами вітчизняного та іноземного виробництва; оптовою та роздрібною торгівлею медикаментами та продукцією медичного призначення, і відповідно до вимог чинного законодавства Українитака діяльність здійснюється на підставі ліцензії, за умови наявності матеріально-технічної бази та кваліфікованого персоналу, тобто для здійснення діяльності відповідно до статуту позивач повинен був укласти трудові договори з працівниками, які відповідали кваліфікаційним вимогам, встановленим законодавством України». Підстав для відступу від такого висновку ВС не знайшов.

Отже у цій справі: Відповідно до Статуту Товариства-позивача, предметом його діяльності була, зокрема: оптова та роздрібна торгівля, посередництво в оптовій та роздрібній торгівлі; оптова та роздрібна торгівля фармацевтичними товарами; оптова та роздрібна торгівля медичними та ортопедичними товарами: інші види оптової та роздрібної торгівлі. Тобто, передбачена у статуті позивача діяльність підлягала ліцензуванню. Крім того, саме Товариство мало ліцензію.

І хоча Товариство пояснювало, що необхідність укладення цивільно-правових договорів з співробітниками обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично (Комісіонери) - ВС КАС не підтримав ці доводи.

Суд сказав, що Товариство допустило здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами фізичними особами за цивільно-правовими договорами, а не працівниками за трудовими договорами чи суб`єктами господарювання - ліцензіатами, що є порушенням чинного законодавства.

ВС наголосив, що фармацевтичне обслуговування є результатом професійної діяльності фармацевтичних працівників, з метою збереження та підтримання здоров`я громадян. Застосування позивачем до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим та може привести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю та здоров`ю людини.

При цьому, невідомо, чому ВС прийшов до висновку, що працівник несе більший тягар відповідальності, і більш мотивований недопускати шкоду здоров’ю громадян, ніж підрядник чи виконавець за цивільно-правовим договором… Часто-густо, звичайний працівник більш безпечно відноситься до роботи, ніж особа, яка працює на результат, а не на зарплату.

Аналізуйте судовий акт: Трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим - процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату (ВС КЦС, №420/2174/19 від 09.06.2021 р.);

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати працівника про таке майбутнє звільнення (ВС КЦС справа № 607/3393/18 від 25.10.2021 р.);

В разі фактичного допуску особи до роботи, а не надання послуг за цивільним договором, такі відносини в обов’язковому порядку підлягають оформленню як трудові (ВС КАС справа № 320/2294/19 від 12.07.2021 р.);

Положення ЦК України щодо умов дійсності правочину не підлягають застосуванню для трудових договорів (контрактів) тому суд не визнав недійсним угоду укладену з перевищенням повноважень (ВС КЦС № 760/30693/19-ц від 18.04.2022 р.).

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2022 року

м.Київ

справа №280/205/20

провадження № К/9901/17223/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргоюГоловного управління Держпраці у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (суддя Стрельнікова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (головуючий суддя Білак С.В., судді Олефіренко Н.А., Шальєва В.А.)

у справі№ 280/205/20

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Провізор»

доГоловного управління Держпраці у Запорізькій області

провизнання протиправними та скасування припису й постанови про накладення штрафу.

І. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Провізор» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 18 листопада 2019 року № ЗП3535/581/АВ;

- визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 20 грудня 2019 року № ЗП3535/581/АВ/П/ТД-ФС.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, позов задоволено повністю.

3. Відповідач з вказаними рішеннями не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року і прийняти нове - про відмову у позові.

4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 06 листопада 2019 року на підставі наказу №2002 Головного управління Держпраці у Запорізькій області про проведення заходу державного нагляду (контролю) інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Провізор» з питань додержання законодавства про працю у термін по 18 листопада 2019 року, оформлено направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 16 листопада 2019 року №3535.

6. За результатами інспекційного відвідування уповноваженими особами відповідача складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 18 листопада 2019 року № ЗП 3535/581/АВ, згідно з Розділом ІІІ якого виявлено, зокрема, наступне порушення: з січня 2017 року по вересень 2018 року 4 особи було допущено до роботи без укладання трудового договору, що є порушенням вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП України.

7. 18 листопада 2019 року уповноваженою особою відповідача винесено Припис про усунення виявлених порушень №ЗП/3535/581/АВ, яким зобов`язано усунути виявлені в ході інспекційного відвідування порушення.

8. У зв`язку з виявленими порушеннями, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу №ЗП 3535/581/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 20 грудня 2019 року в розмірі 500760 грн.

9. Незгода позивача з приписом та постановою стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що правовідносинах між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 містяться ознаки, характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

11. Суди врахували, що в період 2017-2018 років ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали за основним місцем роботи в Комунальній установі «Кам`янсько-Дніпровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», тому вони підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку Комунальної установи «Кам`янсько-Дніпровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги». Відповідно Комунальна установа «Кам`янсько-Дніпровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» забезпечувала зазначеним особам умови праці.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

12. Заявник, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних відносин положення пункту 10 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а також приписи пунктів 156 та 165 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 929. Також покликається на те, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не врахували висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, але не винятково, в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 11 грудня 2019 року у справі №1340/5964/18, від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.000037.

13. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі, а також зазначає, що необхідність укладення цивільно-правових договорів з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично. При цьому зазначені особи (Комісіонери за договорами) самостійно і добровільно розпорядилися своїм правом на працю, гарантованим статтею 43 Конституції Україниі КЗпП України. Також у відзиві наголошено, що позивачем перераховано у повному обсязі єдиний соціальний внесок, суми податку на прибуток фізичних осіб та військовий збір з доходів Комісіонерів.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

15. Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Провізор» товариство створене на невизначений термін з метою отримання прибутку шляхом задоволення потреб підприємств, установ та організацій всіх форм власності і громадян у товарах та послугах, що виробляються у сферах, визначених предметом діяльності товариства. Предметом діяльності товариства є, зокрема: оптова та роздрібна торгівля, посередництво в оптовій та роздрібній торгівлі; оптова та роздрібна торгівля фармацевтичними товарами; оптова та роздрібна торгівля медичними та ортопедичними товарами: інші види оптової та роздрібної торгівлі.

16. Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню є виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

17. Відповідно до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби»оптова роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами-підприємцями на підставі ліцензії, яка видається в порядку встановленому законодавством. Підставою для видачі ліцензії є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу.

18. Тобто, передбачена у статуті позивача діяльність з оптової та роздрібної торгівлі, посередництва в оптовій та роздрібній торгівлі; оптової та роздрібної торгівлі фармацевтичними товарами; оптової та роздрібної торгівлі медичними та ортопедичними товарами підлягає ліцензуванню.

19. Сторонами не заперечується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Провізор» проводить свою господарську діяльністю з роздрібної торгівлі лікарськими засобами на підставі Ліцензії серії АВ № 579204, виданої Державною службою України з лікарських засобів 04 жовтня 2011 року.

20. При цьому Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що здійснювати продаж лікарських засобів та предметів медичного призначення можуть особи на підставі цивільно-правових договорів, без оформлення трудових відносин з товариством, яке має відповідну ліцензію, виходячи з такого.

21. Згідно з пунктом 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №929(далі - Постанова №929), терміни, що вживаються у цих Ліцензійних умовах, мають такі значення:

- реалізація - діяльність суб`єктів господарювання з продажу товарів (робіт, послуг);

- уповноважена особа суб`єкта господарювання (далі - уповноважена особа): для суб`єктів господарювання, які здійснюють оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами, - особа, що має документ про вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня за спеціальністю «Фармація», сертифікат провізора-спеціаліста, виданий закладом післядипломної освіти, або посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії та має стаж роботи за спеціальністю "Фармація" не менше двох років (крім випадку, передбаченого пунктом 165 цих Ліцензійних умов), на яку суб`єктом господарювання покладено обов`язки щодо функціонування системи забезпечення якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі.

22. У статті 181 Постанови №929 передбачено, що особи, які безпосередньо здійснюють виробництво (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, роздрібну торгівлю лікарськими засобами, повинні мати документ про вищу освіту не нижче першого (бакалаврського) рівня за спеціальністю «Фармація»; для фахівців з вищою освітою не нижче другого (магістерського) рівня - сертифікат провізора-спеціаліста, виданий закладом післядипломної освіти, або посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії. Відпуск лікарських засобів можуть здійснювати провізори-спеціалісти, клінічні провізори та фармацевти з дотриманням вимог законодавства.

23. Статтею 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» закріплено, що провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять певні види медичної і фармацевтичної діяльності, надають реабілітаційну допомогу, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладів охорони здоров`я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів, а також органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження відповідних видів господарської діяльності.

Особи, які пройшли медичну, фармацевтичну або реабілітаційну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, допускаються до професійної діяльності після перевірки їхньої кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

24. Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що здійснювати торгівлю фармацевтичною продукцією повинні особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров`я.

25. У постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 при розгляді подібних правовідносин зроблено висновок: «відповідно до статуту діяльність позивача пов`язана з оптовою та роздрібною торгівлею лікарським засобами, медичним обладнанням, медикаментами вітчизняного та іноземного виробництва; оптовою та роздрібною торгівлею медикаментами та продукцією медичного призначення, і відповідно до вимог чинного законодавства України така діяльність здійснюється на підставі ліцензії, за умови наявності матеріально-технічної бази та кваліфікованого персоналу, тобто для здійснення діяльності відповідно до статуту позивач повинен був укласти трудові договори з працівниками, які відповідали кваліфікаційним вимогам, встановленим законодавством України».

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

26. Товариство з обмеженою відповідальністю «Провізор» допустило здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами фізичними особами за цивільно-правовими договорами, а не працівниками за трудовими договорами чи суб`єктами господарювання - ліцензіатами, що є порушенням чинного законодавства.

27. Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали за основним місцем роботи в Комунальній установі «Кам`янсько-Дніпровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» і підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку відповідної Комунальної установи, оскільки трудове законодавство передбачає можливість працювати за сумісництвом або суміщенням посад. У зв`язку з цим, позивач мав можливість оформити з відповідними фізичними особами трудові відносини відповідно до КЗпП України.

28. Слід наголосити, що фармацевтичне обслуговування є результатом професійної діяльності фармацевтичних працівників, з метою збереження та підтримання здоров`я громадян. Застосування позивачем до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим та може привести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю та здоров`ю людини.

29. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є необґрунтованими, а доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

30. У зв`язку з вищевикладеним, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 345 349 350 351 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі №280/205/20 - скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Провізор» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування припису й постановипро накладення штрафу.

Постанованабирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя В.М. Кравчук