Заступник міністра юстиції Іванна Смачило: "Якщо кривдник має право власності на житло, це не позбавляє ні поліцію, ні суд змоги прийняти рішення щодо обмеження його проживання там на певний час"

Поширену думку, що домашнє насильство – це не злочин, доводиться переглядати як учасникам такої ситуації, так і правоохоронцям. Тепер поліція може використовувати один із нових механізмів – терміновий заборонний припис, щоб обмежити спілкування жертви і насильника.

Крім того, оновлене законодавство чітко визначає, що за умисне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства в сім'ях кривдник може опинитися за гратами і провести там досить тривалий час.

Також закон, ухвалений наприкінці минулого року, зобов'язує державу створити в країні достатню кількість притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Про те, коли і де такі центри з'являться, яку допомогу можна отримати вже зараз і навіщо розробляють спеціальні програми не тільки для жертв, а й для їхніх кривдників, в інтерв'ю "Цензор.НЕТ" розповіла заступник міністра юстиції України Іванна Смачило.

МІН’ЮСТ СТВОРЮЄ МЕРЕЖУ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ЦЕНТРІВ З НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ, ЯКІ ЗАЙМАТИМУТЬСЯ СПРАВАМИ ЩОДО ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

– Мін’юст розпочав активну інформаційну кампанію проти домашнього насильства. Чому саме зараз і чого прагнете досягти?

– Тривалий час проблема домашнього насильства в Україні замовчувалася. Насправді ми навіть не маємо реальної статистики. Потенційні жертви бояться – вони не вірять у те, що держава надасть їм реальний захист, забезпечить конфіденційність, а кривдника буде покарано.

На жаль, у нашому суспільстві вже сформовано думку, що домашнє насильство – це тільки фізичне насильство. Тому постраждалі мовчать і не звертаються за допомогою до останнього. А фізичному насильству зазвичай передує психологічне, економічне, сексуальне насильство. Добре, що наприкінці минулого року ухвалено закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який розширює саму суть такого поняття, як домашнє насильство. В ньому також обумовлено, хто є кривдником, а хто може бути жертвою цього насильства.

Пояснювати громадянам їхні права та методи їх захисту – наша робота. Ми розповідаємо людям що таке домашнє насильство загалом, яких заходів потрібно вживати до кривдника, куди звертатися, щоб отримати правову допомогу. А ще спілкування з громадянами дозволяє виявити усі прогалини у законодавстві та виправити їх. Адже мало ухвалити закон, треба створити дієві сервіси, розробити нормативні акти, які забезпечать його виконання. Передусім ідеться про центри, де постраждалим будуть надавати і психологічну, і правову допомога.

Переважна більшість постраждалих – це жінки, але ми не повинні забувати і про інших членів сім'ї. Це батьки, брати з сестрами, піклувальники, діти – усі, хто пов'язаний спільним побутом. Вони потенційно можуть бути як жертвами, так і кривдниками. Ми маємо зруйнувати стереотипи і відмовитися від псевдотрадиції на кшталт: б'є – значить любить, не виносити сміття з хати тощо.

– Консультації та супровід адвоката потребують коштів. Зазвичай у постраждалих їх немає. Чи плануєте запустити окрему програму, де юристи з цих питань могли б надавати консультації безоплатно?

– У нас є система безоплатної допомоги, яка працює по всій країні. Вона є в кожній області, у кожному районі. Причому жертвам сімейного насильства безоплатно надається не лише первинна, але й вторинна допомога. Хочу наголосити – безплатно. Це допомога професійного адвоката, послуги якого оплачує держава. Тобто, людина, яка потерпає від домашнього насильства, за потреби може звернутися в один із таких центрів.

– Але ж такі адвокати навряд чи будуть зацікавлені супроводжувати жертву протягом тривалого часу. Крім того, вони не спеціалізуються на таких питаннях. А це, на мій погляд, вкрай важливо.

– Мінюст якраз створює мережу спеціалізованих центрів з надання безоплатної правової допомоги, які займатимуться справами щодо домашнього насильства. Два таких центри вже працюють у Києві: у Дарницькому та Солом’янському районах. Там є спеціалізовані юристи з проблем домашнього насильства, вся інформація і контакти соціальних служб. Людям підкажуть, куди в разі потреби треба звертатися по додаткову допомогу.

Що ж до роботи соціальних центрів захисту від сімейного насильства, то все це нині на стадії розробки.

І в цій ситуації роль держави справді ключова. Бо саме держава, ухваливши цей закон, тепер розробляє дієвий механізм його впровадження. А потім ще має дати сигнал для своїх громадян, що їхній захист буде реальним.

З початку дії нового закону до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги потерпілі подали 102 письмових звернення. Зараз над цими справами працюють професійні адвокати системи БПД.

– Ви зазначили, що проблему роками замовчували. Як на мене, про неї періодично згадували, час від часу навіть створювали експериментальні проекти, але суттєво нічого не змінювалося. Чи вдасться цього разу запустити справді дієві механізми допомоги?

– Раніше було передбачено адміністративну і кримінальну відповідальність. Але адміністративна передбачала лише штраф за так зване в народі дебоширство, а кримінальна наступала тільки тоді, коли було завдано тілесних ушкоджень. Тобто правопорушення кваліфікувалося не як домашнє насильство, а як завдавання тілесних ушкоджень певного ступеня.

Та вже з січня наступного року набуває чинності закон, який передбачає кримінальну відповідальність саме за домашнє насильство. І не лише фізичне, а й сексуальне, економічне, психологічне. Закріплення саме цих понять і передбачення за них адміністративної й кримінальної відповідальності дасть змогу, я впевнена, зменшити саме фізичне насильство. Тому що треба розуміти, що і позбавлення права на навчання або змушування до навчання, позбавлення права на роботу або змушування до роботи, обмеження в доступі до їжі, до майна, навіть контроль за репродуктивною функцією – все це ознаки домашнього насильства. Але у разі якщо жертва сприймає це як насильство. Тобто, якщо вона має від цього будь-які, зокрема і емоційні розлади.

Якщо жінка приймає рішення про розірвання стосунків, то за цим іде питання, з ким проживатимуть діти. Воно в правовому полі, і його треба вирішувати через суд. І в цьому допомога адвоката суттєва.

Окрім того, вже опубліковано перший нормативний документ, який зможе використовувати поліція. Йдеться про запровадження термінового заборонного припису, що повинно стати справді дієвим механізмом впливу на кривдника. Тобто, якщо поліцейський бачить, що ситуація критична і не можна залишати кривдника разом із членами сім'ї, він сам може прийняти рішення про 10-денне обмеження не лише спілкування, але й проживання кривдника разом із жертвою. Йдеться про те, що відтепер правоохоронці матимуть змогу самостійно оцінювати ризики і приймати на основі такої оцінки відповідні рішення. Досі як було? Поліція приїхала, потім поїхала з місця події, а жертва залишилась знову на одинці з кривдником. А далі там можуть відбутися ще страшніші речі. Тож запровадження такого механізму – це дуже добре.

Водночас щодо кривдника запроваджується й таке поняття, як обмежувальний припис. Це майже аналогічний припис, але він виноситься в судовому порядку. Суд враховує всі ризики й може заборонити спілкування, листування, спільне проживання. На відміну від термінового заборонного припису, обмежувальний виноситься на підставі звернення зацікавлених осіб, а тому допускає значно ширше коло можливих обмежень прав кривдника і їх більш тривалі строки. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 26 закону про домашнє насильство заходами, які може бути застосовано до кривдника на підставі обмежувального припису, є: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Варто зауважити, що обмежувальний припис може передбачати застосування одразу кількох заходів.

Якщо заборонний припис передбачає обмеження не більш як на 10 днів, то обмежувальний може бути видано на строк від одного до шести місяців. А потім суд може його ще й продовжити, але не більше, ніж на півроку. Як на мене, таке продовження може бути лише одноразовим. Це випливає зі змісту ч. 5 ст. 26 згаданого закону та ч. 1 ст. 350-7 ЦПК, в яких передбачено можливість продовження обмежувального припису після закінчення строку, встановленого рішенням суду про його видачу.

Якщо й після цього кривдник не береться за розум, а продовжує й далі свої насильницькі дії, його зобов'яжуть проходити спеціальну програму, над створенням якої наразі працюють. Ми розуміємо, що цю програму мають проводити фахівці. Тому паралельно йде як розроблення самої програми, так і навчання фахівців, які будуть працювати з кривдниками

– А хто має його зобов'язати проходити цю програму?

– Це питання теж вирішуватиметься у судовому порядку. Дуже скорочено терміни розгляду. Якщо людина, що вчиняє домашнє насильство відмовляється від проходження реабілітаційної програми, за це є відповідальність. І адміністративна, й кримінальна. Залежно від того, яке насильство було вчинено, і які ризики можуть бути в разі відмови проходити програму.

– Як бути, якщо вони живуть у його квартирі?

– Закон визначив, що якщо потрібно застосувати цей заборонний припис, немає різниці, є право власності на це житло у кривдника чи немає. Якщо вони там проживають, то це або відповідно спільна сумісна власність, або люди зареєстровані у цьому житлі. І якщо навіть кривдник має право власності на це житло, це не позбавляє ні поліцію, ні суд змоги прийняти рішення щодо обмеження його проживання там на певний час.

Інтерв`ю: «Починаючи з минулої п'ятниці, Мін'юст працює по-новому». Інтерв’ю з міністром Денисом Малюською

– Тобто, щонайменше 10 днів його туди не пускатимуть?

– Так. Або – у разі наявності такого бажання у жертви – постраждала особа може пожити у центрі, над створенням яких ми також працюємо. Я хочу сказати, що всі оці позиції стосовно програми кривдника, програми для постраждалої особи (а до неї входить низка спеціальних знань, зокрема у сфері психології) швидко не запустиш, бо втратиться якість. Тому ми рухаємося поступово, процес складний, і всі дотичні структури (міністерства, поліція, прокуратура, громадські організації) спільно працюють у цьому напрямку. Зокрема й у складі робочих груп. Ми розуміємо, що хоч раніше й були соціальні служби, які займалися цим питанням, якісних центрів, куди можна звернутися по першочергову допомогу, зокрема медичну, психологічну, правову, на місцях не було.

Зараз якраз розробляємо перелік місць, де обов'язково мають бути центри і які саме, з яким наповненням. Зрозуміло, що точка доступу може бути з маленької адміністративної одиниці. Але потрібно створити центр там, де будуть і лікарі, й психологи, і весь спектр допомоги. Тож ідеться передусім про обласні та районні центри. Передбачено три типи таких установ. Перший – з мінімальним набором послуг, де людина зможе дізнатися, яку правову, медичну й психологічну допомогу матиме змогу отримати. Про інші давайте поспілкуємося згодом. Нині розробляються програми з реабілітації. Тож будемо їх формувати, виходячи саме з цього. Єдине, що можу сказати, це мають бути центри, де допомогу будуть надавати комплексно і без створення жодних штучних перешкод. Людина, яка туди звернеться, одразу повинна відчути, що є ті, хто готовий реально розв’язувати її проблему.

- А як бути з правом власності, гарантованим Конституцією? Такий припис йому явно суперечить і це визнає будь-який суд.

- Відповідно до статті 25 нового закону під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається саме безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення. Працівники уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.

Тобто за нормами закону обмеження майнових прав кривдника має тимчасовий характер (до 10 днів), терміновість та позасудовий характер заборонного припису обумовлене саме загрозою для життя та здоров’я постраждалої особи. Якщо ж говорити про застосування до кривдника триваліших обмежувальних заходів, то тоді йдеться про обмежувальний припис, який накладається якраз у судовому порядку.

Але справді - в частині судового оскарження термінового заборонного припису є проблемні моменти, які треба виправляти. Це зауважують і експерти. Бо в ч. 9 ст. 25 Закону про домашнє насильство міститься доволі загальна норма про можливість його оскарження до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.

Однак переконана, що під час імплементації закону з`явиться відповідна юридична практика, а всі проблемні моменти законодавчих та нормативних актів, якщо такі є, будуть усунуті.

Интервью: "Реальные полномочия останутся у Путина". 25 лет российской Конституции

ЧОЛОВІКИ БІЛЬШЕ МОВЧАТЬ, А ЗВЕРТАЮТЬСЯ ПО ДОПОМОГУ ВЖЕ ТОДІ, КОЛИ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗАВДАВАННЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

– А передбачено створення таких центрів, куди жінка зможе прийти і жити з дітьми?

– Так. Державні адміністрації повинні будуть забезпечити змогу тимчасового перебування потерпілої і членів сім'ї (дітей, зрозуміло) у таких притулках.

– Тимчасово це скільки? На який проміжок часу орієнтуєтесь?

– Зараз такої орієнтації немає, тому що все залежить від проблематики. Питання опрацьовується, але казати про це щось більш конкретне наразі зарано.

– Коли з’являться такі центри?

– Процес триває, і я думаю, що вже до кінця року ми будемо мати по країні перші центри.

– Вони фінансуватимуться з місцевих бюджетів?

– Планується фінансування і з державного, із місцевих бюджетів і будь-яка допомога донорів або благодійників.

– А як на цю ініціативу реагує місцева влада?

– З одного боку, вони реагують позитивно, бо ця проблема в регіонах є. Водночас ми розуміємо, що якщо держава не зробить створення таких центрів обов’язковим, орієнтуючись на кількість населення, окремі місцеві громади можуть сказати, що в них такої проблеми немає.

– Щоб не витрачати грошей?

– Так. Тому й передбачаю, що ця програма буде обов’язковою.

– Ви будете контролювати, чи створюють?

– Звичайно, немає сенсу їх зобов'язувати, щоб потім не контролювати.

– Хто і де буде готувати фахівців, які працюватимуть у таких реабілітаційних програмах? Скільки їх має бути? Які кошти буде використано (це кошти держбюджету чи, скажімо, грантові)?

– Законом передбачено, що забезпечити наявність і реалізацію цієї програми – обов'язок державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. А ми, щоб створити ефективну програму, працюємо з міжнародними громадськими організаціями, переймаючи позитивний досвід інших держав.

– Чи є статистика, яка оцінює масштаби проблеми? Хто більше страждає від домашнього насильства?

– З початку 2018 року до органів Національної поліції надійшло понад 60 тисяч повідомлень про випадки домашнього насильства. Статистика переконує, що поліцейські щороку отримують понад 100 тисяч таких звернень. Однак самі правоохоронці визнають, що офіційні цифри – це лише 10% від реальної кількості випадків вчинення домашнього насильства. Всю серйозність ситуації підтверджують і правозахисники.

З початку цього року на національну "гарячу лінію" з попередження домашнього насильства, ґендерної дискримінації і торгівлі людьми надійшло 9 256 звернень. Більшість із них стосується саме домашнього насильства: 49% – це психологічне насильство, 36% – постраждалі від фізичного насильства, 14% – від економічного та 1% – від сексуального.

При цьому офіційна статистика ООН каже: понад 68% жіночого населення України певною мірою страждає від домашнього насильства, з них менше 2% звертається по допомогу до державних органів влади. Ми маємо створити такі умови, щоб кількість жертв домашнього насильства, які звернулися по допомогу, збільшувалася.

– Чи є випадки, коли від насильства з боку жінок страждають чоловіки? Від дітей – батьки? Який відсоток дітей зазнають насильства з боку рідних? Це більше дівчата чи хлопці? Чи багато випадків, коли домашнє насильство щодо дітей поєднується із сексуальним? Чи часто домашнє насильство щодо жінок (з боку чоловіків) поєднується, скажімо, з економічним?

– Таку інформацію можна отримати хіба в поліції. І то сумнівно. Бо до початку дії нового закону окремо статистику щодо домашнього насильства майже не вели.

До речі, новим законом навіть передбачено, що і дитину може бути визнано кривдником. Єдине, що до неї заборонено застосовувати ті ж обмежувальні заходи, як до дорослих.

Якщо, наприклад, ми промоделюємо ситуацію, в якій чоловік може постійно принижувати жінку в економічному плані, в психологічному, ображати, застосовувати нецензурну лексику, якусь штовханину відносно жінки. Жінка має якусь поведінкову роль і не захищається, бо якщо це система – це означає, що вона фактично втрачає позиції по захисту. А потім підростають діти й починають застосовувати цю саму поведінкову роль кривдника.

– Нещодавно в супермаркеті звернула увагу на вагітну жінку з хлопчиком, якому на вигляд років сім-вісім. Вибирали курятину на вечерю. Він так на неї кричав, що на них звернула увагу не лише я. І що здивувало, так це реакція його матері. Жінка тихо, майже пошепки погоджувалася з тим, що він говорив.

– Гадаю, дитина з тим не народилася, а радше переймає якусь проекцію. У чому полягає психологічна допомога в цьому напрямку? Дуже часто, зокрема і жінка, не знає, як себе поводити, вона боїться зашкодити своєю поведінкою ще більше. Агресор же зазвичай робить це тому, що знає, якою буде поведінка жертви. Якщо ж поведінка жертви зміниться, чи зміниться поведінка агресора? Безперечно.

Коли жінка приймає кардинальне рішення, і чоловік це розуміє, у нього втрачається будь-яке бажання повторювати те, що він робив раніше. Тому що тепер уже в нього з'являється страх, якого не було доти, допоки жінка не давала опору. І чим довше вона терпить, вважаючи, напевно, що так і має бути, тим більше зростає агресивність чоловіка чи іншого кривдника. Тож наша мета – навчити жінку правильно захищати свою гідність у межах закону.

– Як проходитиме програма реабілітації кривдника і що вона передбачає?

– Треба розуміти, якою була межа завданої жертві шкоди. Якщо це медичне втручання, то йдеться про лікування в медичних закладах. Якщо це адаптація психологічна, то вона може бути зокрема і без медичного втручання. Щоб зменшити психологічну напругу, якраз і створюються оці програми. Як жертві пройти програму для того, щоб вона зрозуміла, як відстоювати правильно свою гідність. Якісь поведінкові речі у разі, якщо вона стає жертвою у тому чи іншому напрямку. Як вона повинна діяти в тій чи тій ситуації. Усе це – дуже тонкі речі. Тож треба розробляти ці програми грамотно. Якщо ми дамо без опрацьованих програм на місця вказівку створити центри, зіткнемося як з їх різною якістю, так і з різним підходом до створення.

– Основна мета – зберегти родину чи допомогти постраждалій людині?

– Завжди зберегти родину.

– Навіщо зберігати такі потенційно травмуючі стосунки?

– Якщо ви проаналізуєте випадки так званого дебоширства, то побачите, що жінки часто забирають заяви з поліції. Вони самі прагнуть зберегти родину, тому продовжують жити в кошмарі. Наше завдання – позбавити їх будь-якої форми насильства, надавши шанс не зруйнувати сім’ю. Важливо, щоб жертви домашнього насилля нам повірили.

Тут можна провести паралель з аліментами. Жінки, які живуть у сільській місцевості, раніше зазвичай навіть не йшли до суду щодо стягнення аліментів. Вони не вірили, що держава забезпечить їм виплату цих грошей. Зараз, з новим законодавством, з новим підходом Міністерства юстиції до цієї проблематики, з новими методами обмеження до того, хто не виконує цих своїх зобов'язань і не утримує дітей, вони повірили. Вони повірили державі й почали активно звертатися щодо стягнення аліментів. Вони вже не бояться звертатися, тому що впевнені: той, хто не виконує зобов'язань по сплаті аліментів, буде тим чи іншим способом покараний. І все рівно справедливість буде на боці стягувача й дитини. Якщо ти не хочеш ходити на роботу, то працюватимеш на суспільних роботах. Гроші будуть перераховуватися на утримання дитини.

Интервью: Дмитрий Дубилет: «В Украине куда не копни — плюс миллиард долларов в госбюджет»

– На що може розраховувати жінка, яка страждає від економічного насилля? На аліменти з утримання? Бувають же такі ситуації, що сидить вдома, не працює багато років.

– По-перше, якщо вона не працює й нічого не заробляє, то все одно має право на половину того, що заробляє чоловік. Або на половину того майна, яке набуте спільно подружжям. Незалежно від того, на чиї гроші воно було набуте. Це право закріплено в законодавстві. Стосовно економічного насильства, то тут передбачається відповідальність у разі, якщо є позбавлення житла, примушування до праці, позбавлення доступу до документів тощо.

Звичайно, що це є рішенням кожної жінки. Тобто, наскільки вона згодна жити в такій залежності чи не згодна. Для великого відсотка жінок така економічна залежність є нормою. Тож вони не вважають, що є жертвами насилля. Це насправді вибір кожної людини і є приватним питанням. Як на мене, в цю межу держава не може втручатися. Якщо ми вже бачимо, що від того, зокрема й жінка, набуває розладів психіки чи фізичних розладів, то це вже питання, яке регламентується законодавством.

– Чоловіки, які страждають від домашнього насильства, теж звертаються по допомогу?

– Дуже рідко. Наприклад, уже тоді, коли йдеться про завдавання тілесних ушкоджень. Загалом якщо говоримо про міське населення, жертвами у критичній більшості є жінки. Якщо ж беремо сільське населення, то можна згадати нашу класику, яку читали ще у школі. Традиційна українська сім’я, коли вже є діти, є прожиті роки. Хто зазвичай голова сім'ї, як думаєте? Жінка. Дуже часто. Тобто, вона бере в свої руки і ведення господарства, і контроль над усім, включаючи чоловіка.

Ви не чули випадків, коли жінка б'є чоловіка? Або примушує його до праці? Просто чоловіки про це більше мовчать і далі мовчатимуть, бо їм просто соромно про таке казати.

– Як ви гадаєте, наскільки реально виграти жінці суд, навіть якщо вона має докази, що є жертвою? Якщо її чоловік впливова людина, в нього є гроші і зв’язки.

– Ну, я ж не з Марса прилетіла, розумію проблеми судової системи й недовіру людей до неї. Є ризики.

– У неї безоплатний адвокат, який не дуже зацікавлений у результаті, тому що це не впливає на гонорар, а у нього платний захисник, який буде відпрацьовувати гроші.

– Так, є певні ризики, але вони мінімальні. Це специфічна категорія судових справ, а судді теж люди. І я думаю, що дуже малий відсоток такого впливу, про який ви зараз говорите, спрацює. Тому що коли стоїть питання знущання з людини, знущання з дитини, судді не будуть закривати на все очі.

Щодо юристів, які допомагають жінкам уже зараз, повірте, вони працюють на результат.

– Ви читаєте коментарі у соціальній мережі "Фейсбук", під постами жінок, які вирішили розповісти про свою проблему публічно? Бачили, скільки там негативу й агресії щодо жертви? Що робити з таким ставленням суспільства?

– Звісно читаю. Така реакція говорить про хворобливість нашого суспільства, яке вважає за норму будь-який прояв домашнього насильства. Але якими б не були думки людей, розвивати відсутність нетолерантності до таких подій, до приниження гідності й до насилля – це зокрема завдання держави. Ми всі маємо цю нетолерантність понижувати і понижувати. Нівелювати і все робити, щоб це не було нормальним явищем. Тішить те, що людей, які пишуть під такими постами про готовність допомогти, у рази більше. Впевнена, наше суспільство згодом "переросте" ці проблемні моменти.

Интервью: О кресле генпрокурора, кардинальных изменениях в судебной системе: интервью кандидата Рябошапки

Автор:Тетяна Бодня