Застосування судом положень ЗУ "Про очищення влади" або перше антилюстраційне рішення ( Харківський окружний адміністративний суд: суддя Самойлова В. В.)

Фабула судового акту: суд апеляційної інстанції скасував перше в Україні антилюстраційне рішення судді Валентини Самойлової у зв'язку з відмовою позивача - колишнього харківського прокурора Суходубова від позову на стадії апеляційного розгляду.

Згадайте новину: Люстрований харківський прокурор Суходубов відмовився від боротьби, але чи притягнуть до відповідальності суддю Валентину Самойлову?

Суддя Валентина Самойлова кинула перший виклик люстрації.

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 листопада 2014 р. № 820/18262/14

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокуратура Харківської області № 2218 к від 23.10.2014 року;

- поновити його на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області;

- стягнути з прокуратури Харківської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ є необгрунтованим та таким, що суперечить Конституції України і не узгоджується з положеннями Закону України "Про очищення влади", чим порушуються його права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Зеленський М.С. проти позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на законність оскаржуваного наказу, оскільки звільнення позивача відбулося за підставами, передбаченими п.7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", так як він більше одного року обіймав посади заступника прокурора Харківської області та першого заступника прокурора Харківської області у період з 26.02.2010 року по 03.09.2014 року.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 26.02.2010 року №149 к ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника прокурора Харківської області та 23.12.2011 р. наказом Генерального прокурора України № 2098 к призначено першим заступником прокурора Харківської області, з якої звільнено 03.09.2014 р. за наказом Генерального прокурора України № 1250 к.

Згідно до наказу прокурора Харківської області № 1869 к від 04.09.2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Харківської області.

01.10.2014 року прокурором Харківської області за наказом № 2036 к ОСОБА_1 звільнено із зазначеної вище посади та призначено на посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області.

Наказом прокурора Харківської області від 23.10.2014 р. № 2218 к позивача звільнено з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" на підставі довідки про результати вивчення особової справи.

З наведеним суд не погоджується та при вирішенні даного спору враховує наступне.

Так, 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".

Відповідно до ч. 2 ст. 1 даного Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

У ст. 2 та ст. 3 цього Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та її критерії, згідно до яких заборона розповсюджується на такі посади прокуратури України, як керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу - п. 8 ст. 3 Закону.

Щодо положення п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону "Про очищення влади", де передбачено, що заборона, згідно до ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. обіймали посаду (посади) Генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, а відповідно до п. 8 - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, то вбачається, що заборона введена саме на ці посади щодо осіб, які займали їх у зазначений період. Іншого визначення поняття "заборони", як заходу очищення влади законодавець не дає, чим той що міститься в ст. 2 та ст. 3 цього Закону.

Отже, посада, яку обіймав позивач на момент набрання Законом чинності, не входить до посад, вказаних у частині першій статті 3 Закону, звільнення з яких має бути здійснено впродовж 10 днів з дня набрання чинності Законом.

Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону має здійснюватись відповідно до встановленого статтею 5 Закону порядку, на що згоду позивач дав у визначений законом термін, зазначивши при цьому про відсутність заборон, визначених ч. 3 ст. 1 Закону.

Суд звертає увагу, що проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у ст. 1 цього Закону, а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов"язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст. 5 Закону.

Враховуючи, що при звільненні позивача належна перевірка не проводилась, оскільки відсутній наказ на її проведення, як і не було складено висновку, передбаченого ст. 5 Закону України "Про очищення влади", а від так, у відповідача не було підстав для звільнення позивача, як це визначено у ч. 14 ст. 5 Закону.

Окрім того, мета даного Закону чітко визначена у статті 1, а тому і перевірка підпорядкована цій меті.

А від так, висновки перевірки мають містити факти стосовно особи, яка підлягає перевірці, викладені у ч. 2 ст. 1 Закону, що дає підстави керівнику відповідного органу для звільнення особи.

В даному випадку відповідач таких доказів не надав, згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ, де передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім того, відповідачем при прийнятті спірного наказу не враховані приписи Основного Закону нашої держави, де передбачено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені (ст. 64 Конституції України).

Конституцією України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції).

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Стаття 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права, як такий, що Конституція України має найвищу юридичну силу і закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Окрім того, положення ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часу, крім випадків, коли вони пом"якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В даному випадку, відповідач при звільненні позивача не врахував дані Конституційні положення.

Законом України "Про очищення влади" передбачено, що люстрація ґрунтується, зокрема, на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Проте, фактично, позивача звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог Закону, а за перебування у минулому на посаді, чим порушені конституційні приписи та гарантії, а також принципи проведення люстрації.

Також, суд звертає увагу, що за час роботи позивач неодноразово заохочувався, як Генеральним прокурором, так і прокурором Харківської області.

Так, за розкриття злочинів у 2002 році він був нагороджений нагрудним Знаком "Почесний працівник прокуратури України", мав "Подяку за сумлінну службу в органах прокуратури І ступеню", Указом Президента України від 06.10.2006 р. нагороджений медаллю "За працю і звитягу", у 2009 році нагрудним знаком "Ветеран прокуратури України", також, двічі в порядку заохочення йому були присвоєні класні чини у 2002 та 2007 роках.

Як свідчать докази у справі, за час роботи позивачем не допускалося випадків порушення вимог Конституції України, Законів України, прав чи свобод інших громадян, жодного разу не ставилося питання притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Окрім того, позивача було звільнено з порушенням вимог Положення про відомчі заохочувальні відзнаки Генерального прокурора України, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 12 від 18.01.2013 р., у якому зазначено, що стосовно працівника, нагородженого нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України", звільнення з роботи як захід дисциплінарного впливу може бути застосовано лише за згодою Генерального прокурора України, яка фактично надана не була.

Твердження відповідача, що в даному випадку звільнення позивача здійснено не як захід дисциплінарного впливу, не відповідає загальними положенням КЗпП України, оскільки припинення трудового договору без згоди працівника (звільнення) є найсуворішим засобом дисциплінарного стягнення ( ст. 147 КЗпП України).

А від так, враховуючи вищевикладене, суд не може погодитися, що оскаржуваний наказ є правомірним.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідач не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При таких обставинах, оскаржуваний наказ відповідача не може вважатися законним та обгрунтованим, оскільки він направлений на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що суперечить вимогам ст. 22 Конституції України, а тому суд має правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно до ст. 235 ч. 2 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

А від так, відповідач зобов"язаний відшкодувати позивачеві середній заробіток за посадою, яку він займав на час звільнення, за період вимушеного прогулу, а саме: з часу звільнення по час поновлення на посаді.

Відповідно до вимог ст. 256 ч. 1 п. 3 КАСУ негайному виконанню підлягає постанова суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162, 256 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Харківської області № 2218 к від 23.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області.

Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури Харківської області та на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області.

Зобов"язати прокуратуру Харківської області відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2014 року по 24.11.2014 року.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 27.11.2014 року.

Суддя Самойлова В.В.