Якщо щодо нерухомого майна наявний судовий спір - можливість розгляду Мін’юстом скарги на рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав щодо цього майна) - виключається (ВС КГС справа № 910/16115/20 від 31.08.2021 р.)

У цьому рішенні ВС КГС деталізував, наявність якого саме судового спору може бути підставою для відмови Міністерства юстиції України (далі - Мін’юсту) у розгляді скарги на дії держреєстратора - чи достатньо того, що цей спір стосується того ж нерухомого майна, або ж спір повинен бути між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Фабула судового акту: Позивач (фінансова компанія, яка набула право вимоги - відступлене за кредитним договором й іпотечним - предметом якого було нерухоме майно) звернулося до господарського суду з позовом до Мін’юсту про скасування його наказу.

Так, оспорюваним наказом Мін’юсту скасовані рішення, що були прийняті державними реєстраторами щодо прав на це ж нерухоме майно (було змінено іпотекодержателя). Фактично, наказ був видан не дивлячись на існування судового спору щодо спірних об'єктів нерухомого майна. Позивач наголошував, що він повідомляв про існування такого судового спору - у письмових поясненнях на скаргу. Позаяк, за результатами розгляду цієї скарги, Мін’юстом було видано оскаржуваний наказ та скасовано державну реєстрацію позивача на нерухоме майно.

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача, підтвердивши, що дійсно - нормою пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"- чітко визначено, що існування судового спору щодо об`єктів нерухомого майна відносно дій, щодо яких подано скаргу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виключало компетенцію Мін’юсту на здійснення розгляду скарги. Таким чином, наявність судового спору щодо спірного предмета іпотеки (нерухомого майна) - було підставою для відмови з боку Мін’юсту у задоволенні скарги.

Водночас - суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції, оскільки, на їх думку - підставою відмови Мін’юсту у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Як суд апеляційної інстанції пояснив - судовий спір, що відбувався - не відповідав цим критеріям, тому Мін’юст мав право розглядати скаргу і приймати оспорюваний наказ.

Подаючи касаційну скаргу - позивач - крім іншого посилався на відсутність висновку щодо правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

ВС КГС, розглядаючи касаційну скаргу з приводу застосування цієї норми, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі. Обґрунтовуючи свою позицію - ВС КГС висловив наступні висновки:

Формулювання пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"містить наступне: “Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір)”.

Таким чином, зі змісту пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"вбачається, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України не має повноваженьздійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку.

Підстави відмови у розгляді скарги визначені частиною 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"та пунктом 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок).

З системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"та пункту 5 Порядку - ВС КГС дійшов висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: У випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спірця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Отже у цій справі: Позивач в письмових запереченнях на подану Мін’юсту скаргу наголошував на наявності судового спору щодо предмета іпотеки. Враховуючи зазначені вище нормативні приписи - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у Мін’юсту повноважень на розгляд скарги, а отже, і наявність підстав для скасування оспорюваного наказу відповідача.

Аналізуйте судовий акт: Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (ВС ВП справа № 910/10374/17 від 21.09.2021 р.);

Правила виключної підсудності поширюються на БУДЬ-ЯКІ спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов’язані з нерухомим майном, в т. ч. на спір про стягнення заборгованості з орендної плати (ВП/ВС у справі № 911/2390/18 від 16.02.2021);

Результати електронних торгів може оспорювати лише особа, права якої порушено цими торгами (ВС/КГС у справі № 911/459/20 від 03.02.2021);

Спори щодо речових прав на майно громадських організацій, що є самостійними юридичними особа, відносяться до правовідносин у сфері господарювання і підвідомчі господарським судам (ВП ВС, № 915/1674/15, 22.01.19).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16115/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Грекова Л. В.,

відповідача - Юрченко О. В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (судді: Корсак В. А. - головуючий, Євсіков О. О., Попікова О. В.) у справі

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Екс-Райт",

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний наказ Міністерство юстиції України видало з прямим порушенням пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки відповідачем було проігноровано факт існування судового спору щодо спірних об`єктів нерухомого майна про що позивач повідомляв у письмових поясненнях на скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Екс-Райт" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"), за результатами розгляду якої було видано оскаржуваний наказ та скасовано державну реєстрацію позивача на нерухоме майно.

Отже, позивач наголошував на відсутності у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги у цьому випадку за наявності судового спору щодо нерухомого майна.

1.3. У відзиві на позовну заяву Міністерство юстиції України просило відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на законності та правомірності оспорюваного наказу.

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 (суддя Стасюк С. В.) позов ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" до Міністерства юстиції України задоволено, скасовано наказ Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5.

Суд першої інстанції зазначив, що нормою Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"чітко визначено, що існування судового спору щодо об`єктів нерухомого майна відносно дій, щодо яких подано скаргу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виключало компетенцію Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги.

Отже, суд дійшов висновку, що наявність судового спору у справі № 910/9232/20 щодо спірного предмета іпотеки (нерухомого майна) було підставою для Міністерства юстиції України для відмови у задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" з огляду на пункт 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

2.2.Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 скасоване, прийнято нове рішення, яким відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача стосовно того, що рішення від 13.07.2020 № № 53092495, 53093406прийняті державним реєстратором з порушенням вимог законодавства та за наявності обов`язку державного реєстратора відмовити у державній реєстрації прав, а тому підлягали скасуванню.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наявність судового спору у справі № 910/9232/20 щодо спірного предмета іпотеки було підставою для Міністерства юстиції України відмовити у задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" з огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Однак, проаналізувавши перелік учасників судового спору у справі № 910/9232/20, предмет на підстави такого спору, суд апеляційної інстанції зазначив, що останні не є ідентичними спору, який був предметом скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" на дії державного реєстратора, за результатами якого було постановлено оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, а отже, відсутні підстави для відмови в задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", вичерпний перелік яких визначено законодавством України, в тому числі й ті, на які посилається позивач.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1.Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 - залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1.Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає таке:

- суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 910/6232/20, в якій підтверджено нікчемність договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного із ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт";

- суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених Верховним Судом у справі № 761/29966/16-ц щодо застосування преюдиційних обставин;

- суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 822/1874/17 щодо наявності спору та відсутності у Колегії Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги.

У той же час заявник касаційної скарги наголошує, що із травня 2020 року у суді слухається справа № 910/6232/20:

- за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс"), ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") про визнання недійсними результатів торгів та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги;

- за зустрічним позовом ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" до ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" про визнання недійсним договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14; визнання недійсним договору від 08.10.2014 про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19.02.2008 на об`єкти нерухомого майна (салатний корпус з вбудованим АПК, ІІ черга площею 3 058,4 м2 та земельну ділянку площею 1,4 га за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20-Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/6232/20 за первісним позовом ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", а згідно з ухвалою від 14.09.2020 відкрито провадження за зустрічною позовною заявою ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс".

Крім того, на час розгляду Колегією Міністерства юстиції України скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", Господарський суд міста Києва слухав справу № 910/9232/20 за позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" про визнання недійсним договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14; визнання недійсним договору від 08.10.2014 про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19.02.2008 на об`єкти нерухомого майна; визнання відсутнім у ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" права іпотеки на об`єкти нерухомого майна.

Однак, не враховуючи те, що нерухоме майно є предметом спору у декількох судових справах, Колегія Міністерства юстиції України розглянула та задовольнила скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" про скасування реєстраційних дій про право власності на спірне майно за позивачем.

3.1.2.Скаржник зауважує також на тому, що Колегією Міністерства юстиції України було по факту вирішено спір про право власності особи, яка не була власником нерухомого майна.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті/прийняття такого рішення.

У скарзі до Міністерства юстиції України оскаржувалися реєстраційні дії щодо переходу права власності на об`єкти нерухомого майна.

Проте ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" ніколи не було власником зазначеного майна і задоволення його скарги не відновить жодних прав цього товариства.

3.1.3.Посилаючись на статтю 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"та пункт 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, заявник касаційної скарги зазначив, що наказ Міністерства юстиції України не є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно, так як накази Міністерства юстиції України виконує саме міністерство, то відповідно розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України чи його територіального органу.

3.1.4.Суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам позивача стосовно того, що Колегією Міністерства юстиції України під час розгляду скарги було проігноровано письмові пояснення позивача від 14.09.2020 про наявність судового спору щодо предмета іпотеки та відсутність у Колегії повноважень для розгляду скарги, а відповідні пояснення позивача не знайшли відображення у висновку Колегії, що суперечить пункту 1 розділу ІІІ Положення про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 09.01.2020 № 24/34307.

3.1.5.Обґрунтовуючи підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги зазначає, що на сьогодні фактично відсутній висновок щодо правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Так, скаржник звертає увагу, що зазначеною нормою передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Суд апеляційної інстанції здійснив неправильне трактування закону і тих вимог, що заявлені позивачем.

У свою чергу позивач посилався саме на відсутність у Колегії Міністерства юстиції України повноважень розглядати скаргу відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"у зв`язку із наявністю спору щодо нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції посилався на пункт 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", якою передбачені підстави для відмови у задоволенні скарги.

Однак Міністерство юстиції України не може відмовити у задоволенні скарги, розглядати яку не має повноважень, так як фактично Колегія, розглядаючи скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" (яке ніколи не було власником майна), вирішила спір про право власності, який має вирішуватися у судовому порядку.

3.2.У відзиві на касаційну скаргу Міністерство юстиції України просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що спірний у справі наказ міністерства прийнято відповідно та на підставі норм законодавства, отже, відсутні підстави для задоволення позову та скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Із системного аналізу пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"вбачається, що підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Проаналізувавши перелік учасників судового спору у справі № 910/9232/20, предмет та підстави такого спору, вбачається, що вони не є ідентичними спору, який був предметом скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" на дії державного реєстратора, за результатами якого було постановлено оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5, а отже, відсутні підстави для відмови в задоволенні скарги товариства, вичерпний перелік яких визначено законодавством України, в тому числі й ті, на які посилається позивач у позовній заяві, що зазначено судом апеляційної інстанції.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/16115/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, касаційну скаргу задовольнити з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 15.02.2008 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольвита" (далі - ТОВ "Ольвита", позичальник) укладено кредитний договір № 5714-20/8-1, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у виді відзивної відновлювальної кредитної лінії в сумі 27 800 000,00 грн із кінцевою датою повернення кредиту 14.02.2011, для проведення статутної діяльності, за процентною ставкою 17% річних;

- 19.02.2009 з метою забезпечення виконання позичальником (ТОВ "Ольвита") зобов`язання за кредитним договором від 15.02.2008 між Банком (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акротрейд" (далі - ТОВ "Акротрейд", іпотекодавець-1) та ТОВ "Ольвита" (іпотекодавець-2) укладено договір іпотеки (зі змінами), за умовами якого іпотекодавець-1 та іпотекодавець-2 передали в іпотеку Банку як іпотекодержателю належне їм на праві власності нерухоме майно;

- 27.05.2010 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЦ Київ" (далі - ТОВ "ДЦ Київ", позичальник-2/основний боржник) укладено кредитний договір № 24901-20/10-1, за умовами якого Банк відкриває позичальнику-2 невідновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти з лімітом кредитування у сумі 15 500 000,00 грн з процентною ставкою 20% річних, починаючи з 01.09.2010 - 16% річних;

- 31.05.2010 на забезпечення виконання позичальником-2 (ТОВ "ДЦ Київ") зобов`язань за кредитним договором від 27.05.2010 між Банком, позичальником-2 та ТОВ "Ольвита" (поручитель) укладено договір поруки № 25165-20/10-5;

- постановою Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 19.03.2015 № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь";

- згідно з постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.08.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь";

- 18.03.2020 відбувся аукціон з продажу лоту № GL18№16951, а саме: пул активів, що складається з прав вимоги за кредитними договорами, що укладені із суб`єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, векселів та майнових прав, що випливають з векселів у кількості 5 одиниць, нерухомості, майнових прав на нерухомість, а саме: активи ПАТ "Банк "Київська Русь", що, у тому числі, складаються з прав вимоги за кредитними договорами, укладених із суб`єктами господарювання та фізичними особами, у кількості 113 договорів;

- переможцем аукціону визнано ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс", що придбало лот № GL18№16951 за ціною 19 294 000,00 грн, у складі якого продано права вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714-20/8-1 (з усіма договорами про внесення змін та доповнень, додатковими угодами і додатками до нього, що є його невід`ємною частиною); договором іпотеки від 19.02.2008 (з усіма додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до вказаного договору тощо, що є невід`ємними його частинами), укладений між іпотекодержателем - ПАТ "Банк "Київська Русь" та іпотекодавцем - ТОВ "Ольвита", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою В. О. за реєстровим № 553;

- 22.04.2020 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" укладено договір № UA-EA-2020-03-12-000009-b/42/1 про відступлення прав вимоги від 22.04.2020 з додатками № 1 та № 2 до нього, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 617;

- 06.05.2020 між ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" та ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 523, згідно з пунктом 2 якого новий кредитор (позивач) у день підписання цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами. Зокрема, за цим договором до ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" перейшли всі права кредитора за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714-20/8-1 та права іпотекодержателя за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н. М., 19.02.2008 та зареєстрованим у реєстрі за № 553, а саме перейшли права іпотекодержателя об`єктів нерухомого майна: салатний корпус з вбудованим АПК, ІІ-а черга загальною площею 3 058,4 м2, за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вулиця Леніна, будинок 20-Г; земельна ділянка площею 1,4 га, за адресою: Київська обл., Бориспільський р., с. Щасливе, вулиця Леніна, будинок 20-Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019;

- державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. на підставі договору від 06.05.2020 № 1 про відступлення права вимоги провів заміну іпотекодержателя на ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" шляхом прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.06.2020 № 52489203 та № 52489076 (державна реєстрація заборони на земельну ділянку та салатний корпус).

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, щоу вересні 2020 року ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" звернулося до Колегії Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Чижевської З. В. від 13.07.2020 № 53092495, № 53093406 та анулювання доступу державному реєстратору Чижевській З. В. щодо державної реєстрації відступлення права вимоги за договором іпотеки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, та на салатний корпус з вбудованим АПК, ІІ-а черга, розташований за адресою: Київська область, Бориспільський район, вул. Героїв Майдану (колишня вул. Леніна), буд. 20-Г.

4.4.ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" подало до Колегії Міністерства юстиції України письмові заперечення (від 14.09.2020 вих. № 20/14-09/1330) на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", в яких позивач наголошував, зокрема, на наявності судового спору щодо предмета іпотеки, права вимоги за договором іпотеки - нерухомого майна, а саме у господарському суді розглядаються справи № 910/9232/20, № 910/6232/20, № 910/11850/20, що виключає компетенцію Колегії Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги.

4.5. Наказом Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5 частково задоволено скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", скасовано рішення від 02.06.2020 № 52484419, № 52487661, прийняті державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є., скасовані рішення від 13.07.2020 № 53092495, № 53093406, прийняті державним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради Чижевською З. В. (далі - оскаржуваний наказ, наказ від 25.09.2020).

4.6. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5 з підстав, зокрема, видання цього наказу зпорушенням пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки відповідачем було проігноровано факт існування судового спору щодо спірних об`єктів нерухомого майна, про що позивач повідомляв у письмових поясненнях на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт". Отже, у Міністерства юстиції України не було повноважень на розгляд скарги у цьому випадку через наявність судового спору щодо нерухомого майна.

4.7. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, установив, що ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" надав Колегії Міністерства юстиції України письмові заперечення на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", в яких повідомив, що на час розгляду скарги існують судові спори щодо предмета скарги - нерухомого майна (салатний корпус з вбудованим АПК, ІІ-а черга, який розташований за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Героїв Майдану, буд. 20-Г та земельна ділянка з кадастровим № 3220888001:01:006:0019), а саме розглядаються справи № 910/9232/20, № 910/6232/20, № 910/11850/20.

Отже, ураховуючи положення пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України.

4.8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наявність судового спору у справі № 910/9232/20 щодо спірного предмета іпотеки було підставою для відповідача відмовити у задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

4.9. Як вже зазначалося, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" обґрунтовувало наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, неврахуванням судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/6232/20, в якій підтверджено нікчемність договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного із ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"; висновку, викладеного Верховним Судом у справі № 761/29966/16-ц щодо застосування преюдиційних обставин; висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 822/1874/17 щодо наявності спору та відсутності у Колегії Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги.

4.10. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу Українисуд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексусудом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

4.11.Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, предметом позову в ній є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України від 25.09.2020 № 3340/5, з підстав, зокрема, видання цього наказу зпорушенням пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", оскільки у Міністерства юстиції України не було повноважень на розгляд скарги у цьому випадку за наявності судового спору щодо нерухомого майна.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У справі № 910/6232/20 розглядався позов ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" до ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс", ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та ПАТ "Банк "Київська Русь" про визнання недійсними результатів відкритих торгів (електронного аукціону) № UA-EA-2020-03-12-000009-b, проведених 18.03.2020 в частині відступлення права вимоги до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714/20/8-1, укладеним між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Ольвита"; про визнання недійсним договору від 22.04.2020 № UA - EA-2020-03-12-000009-b/42/1 про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс", в частині відступлення права вимоги до ТОВ "Ольвита" за кредитним договором від 15.02.2008 № 5714/20/8-1, та за зустрічним позовом ТОВ "Фінансова компанія "Ю-Бейс" до ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" про визнання недійсним договору факторингу від 04.09.2014 № 98688-23/14-1, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"; про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.10.2014, який укладено між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт".

Так, у справі № 910/6232/20 рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір відступлення від 08.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н. М. за реєстровим № 811, укладений між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ТОВ "ФК "Екс-Райт". В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 06.07.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" закрито.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" не спростовано той факт, що оскільки вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" за договором поруки від 31.05.2010 № 25165-20/10-5 підтверджено судовим рішенням у справі № 911/4460/13, яке набрало законної сили на момент укладення оспорюваного договору факторингу, то Банк відмовився від власних майнових вимог за договором поруки від 31.05.2010 № 25165-20/10-5 без будь-яких додаткових умов та зустрічних зобов`язань з боку ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт". Саме Банк фактично відмовився від стягнутих з ТОВ "Ольвита" згідно з рішенням судугрошових коштів у сумі 43 434 909,83 грн без будь-яких додаткових умов з боку фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт"), що є беззаперечною підставою нікчемності правочину, передбаченою пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, уклавши з ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" договір факторингу № 98688-23/14-1 та відмовившись від власних майнових вимог за укладеним договором поруки, ПАТ "Банк "Київська Русь" погіршило своє фінансове становище, позаяк здійснило відчуження власних активів, що жодним чином не поліпшило його ліквідності, допустило здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів Банку, як наслідок, призвело до його неплатоспроможності, оскільки це унеможливило виконання Банком своїх зобов`язань перед клієнтами (вкладними, кредиторами), що, у свою чергу, свідчить про нікчемність договору факторингу № 98688-23/14-1 відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас у справі № 910/16115/20 предметом позову є вимога ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про скасування наказу Міністерства юстиції України у зв`язку із його виданням відповідачем за відсутності повноважень на розгляд скарги щодо скасування державної реєстрації права на нерухоме майно, стосовно якого існує спір.

У справі № 761/29966/16-ц (постанова Верховного Суду від 18.12.2019) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Люкс" до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Альянс" про стягнення матеріальної шкоди.

У справі № 822/1874/17 (постанова Верховного Суду від 25.05.2020) предметом позову були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича агрофірма "Перлина Поділля" про скасування наказів Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації на нерухоме майно з посиланням на порушення встановленої процедури розгляду скарг, а також прав позивача як зацікавленої особи у розгляді скарг, оскільки останній не був повідомлений про дату, час і місце їх розгляду, а також не був ознайомлений зі змістом матеріалів скарг. Крім того, позовні вимоги обґрунтовувалися також посиланням на наявність судових проваджень у спорі між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог у справі № 822/1874/17, зазначив, що з огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що скаржника, суб`єкта, дії якого оскаржуються, або інших заінтересованих осіб не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті. Позбавлення заінтересованої особи, яка є власником майна, можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його безпосередньо, або належним чином підготувати відповідні пояснення є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення. З наведених підстав суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо неналежного повідомлення про дату і місце розгляду скарги зацікавлених осіб на офіційному сайті.

Крім того, у постанові від 25.05.2020 у справі № 822/1874/17 Верховний Суд зазначив, що вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні скарги, передбачений в частині восьмій статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", пункт 4 якої визначає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, як наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстав. Суд погодився з позицією Вищого адміністративного суду України, за якою суди помилково послались на пункт 4 частини 8 статті 37 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"(наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав) як підставу для обов`язку відхилення відповідачем скарги, оскільки предметом розгляду скарг товариства були реєстраційні дії державних реєстраторів, тоді як предметом спору у судових провадженнях за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича агрофірма "Перлина Поділля" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я Агро-М" - визнання недійсними договорів оренди. Водночас встановлені судами обставини та розгляд судом цивільних спорів щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок свідчать про наявність судового спору щодо нерухомого майна, що унеможливлює розгляд скарги відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(в редакції від 04.06.2017). Отже, помилкове посилання судами першої та апеляційної інстанцій на цю норму не призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд погодився з висновками суду касаційної інстанції щодо того, що не всі договори оренди щодо спірних земельних ділянок були предметом судового оскарження. Такі обставини не з`ясовувались та не враховувались Комісією при прийнятті висновку, а Міністерством юстиції України - відповідних наказів, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України(у редакції, чинній на час розгляду справи Вищим адміністративним судом України), зокрема щодо обґрунтованості рішення, тобто його прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Зважаючи на викладене, беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та конкретні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/16115/20, що розглядається Верховним Судом, та у наведених скаржником справах, колегія суддів зазначає, що правовідносини в них не є подібними.

Оскільки наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексудійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021.

4.12. ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" оскаржило постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/16115/20 також з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.13.Як вже зазначалося, обґрунтовуючи підставу для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги зазначає, що на сьогодні фактично відсутній висновок щодо правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Так, зазначеною нормою передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Звертаючись до суду, позивач посилався саме на відсутність у Колегії Міністерства юстиції України повноважень розглядати скаргу відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"у зв`язку із наявністю спору щодо нерухомого майна.

Однак суд апеляційної інстанції посилався на пункт 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", якою передбачені підстави для відмови у задоволенні скарги. Проте, Міністерство юстиції України не може відмовити у задоволенні скарги, розглядати яку не має повноважень, так як фактично Колегія, розглядаючи скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", вирішила спір про право власності на нерухоме майно, який має вирішуватися у судовому порядку.

4.14. Відповідно до пунктів 1, 8, 9 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Частиною 1 статті 10 цього Законупередбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина 1 статті 11 зазначеного Закону.

Згідно із частиною 1, пунктом 1 частини 2 та частиною 10 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Рішення Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

4.15.Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Таку правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 826/5968/17, від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц, від 26.02.2020 у справі № 826/15133/17.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

4.16.У справі, що розглядається, позивач оскаржив до Господарського суду міста Києва наказ Міністерства юстиції України, виданий за результатами розгляду скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" у зв`язку із наявністю судового спору щодо нерухомого майна, реєстрацію на яке за позивачем скасовано оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України.

Отже, у справі № 910/16115/20 предметом розгляду є саме спір про право.

4.17. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу Українидо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 цього Кодексупередбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(пункт 1 частини 2 статті 37) передбачені повноваження Міністерства юстиції України на розгляд скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, крім випадків, зокрема, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір.

Отже, зі змісту пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"вбачається, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку.

4.18. Суд першої інстанції установив, що ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у поданих до Колегії Міністерства юстиції України письмових запереченнях (від 14.09.2020 вих. № 20/14-09/1330) на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт",наголошував, зокрема, на наявності судового спору щодо предмета іпотеки, права вимоги за договором іпотеки - нерухомого майна, а саме щодо розгляду господарським судом справ № 910/9232/20, № 910/6232/20, № 910/11850/20, що виключає компетенцію Колегії Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги.

Ураховуючи приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у Міністерства юстиції України повноважень на розгляд скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", а отже, і наявність підстав для скасування оспорюваного наказу Міністерства юстиції України.

4.19. Водночас згідно з пунктом 5 "Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128(далі - Порядок) Мін`юст чи його відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Проте, як зазначив суд апеляційної інстанції, підставою відмови Міністерством юстиції України у задоволені скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, у зв`язку з чим апеляційний суд визнав помилковим висновок місцевого суду про те, що наявність судового спору у справі № 910/9232/20 щодо спірного предмета іпотеки було підставою для Міністерства юстиції України відмовити у задоволенні скарги ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт" з огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

Так, пункт 5 Порядку передбачає підставою для відмови у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації за наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави. Так само зазначено і в пункті 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", яким передбачені підстави для відмови у задоволенні скарги.

Як вже зазначалося, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Отже, згідно з приписами чинного законодавства безпосередньо до суду може бути оскаржене саме рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, і саме наявність інформації про судове провадження є підставою для відмови у задоволенні скарги.

У той же час приписами пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"виключено можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності судового спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень Порядку, зокрема пункту 5, незастосування до спірних правовідносин пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"та доведення скаржником підстав касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2.Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У статті 312 Господарського процесуального кодексу Українипередбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3.Ураховуючи норми законодавства, зважаючи на викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, які стали підставою для задоволення позовних вимог і які, у свою чергу, не спростував суд апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржене у справі рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 відповідає положенням чинного законодавства, натомість постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 необхідно скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", подане 31.08.2021 про відкладення розгляду справи, не підлягає задоволенню з огляду на законодавчо встановлені обмеження строку розгляду справи та у зв`язку із наданням всім учасникам справи можливості надати свої заперечення на касаційну скаргу.

6. Висновки про застосування норми права.

6.1. З урахуванням системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"та пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: У випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спірця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/16115/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" задовольнити.

3.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/16115/20 скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак