Якщо домоволодіння знаходиться у спільній частковій власності і складається з декількох об’єктів нерухомості, то частка кожного із співвласників є частиною права на все домоволодіння як єдине ціле (ВС/КЦС, справа № 344/5437/17 від 16 вересня 2020р)

Фабула судового акту: Непогана постанова ВС, яка роз’яснює, що при поданні позову про визнання права власності, зокрема спільної часткової власності, судам не слід відразу проводити поділ цієї власності. Поділ майна в натурі це окрема позовна вимог, яка має інші підстави та способи доведення і передбачена ст. 367 ЦК України.

Тому у випадку визнання права власності на частку у домоволодіннів у порядку, передбаченому ст. 357 ЦК України, яке складається з декількох об’єктів нерухомого майна, суду не слід відразу визначати, які самі об’єкти належать кожному із співвласників. Адже спільна часткова власність кожного із співвласників розповсюджується на усі об’єкти домоволодіння у визначених судом частках. Водночас саме домоволодіння є єдиним цілим (річчю) для співвласників. Тобто, частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Аналогічне правило передбачене і для позовів про визнання власності на будь-яке майно (необов’язково багатооб’єктне домоволодіння), яке знаходиться у спільній частковій власності. (хоча таке майно може бути подільним).

В цій справі частка у домоволодінні була успадкована від батька до сина на підставі заповіту. Проте в батька не було оригіналу правовстановлюючого документу на таку частку, і нотаріус відмовив сину у видачі свідоцтва про право на спадщину. До того ж інша частина домоволодіння вже належала дочці батька, тому виник спір про розмір часток, а разом з цим спір про поділ домоволодіння в натурі.

Суд апеляційної інстанції при розгляді позову сина про визнання права на частку в спільному домоволодінні вийшов за межі позовних вимог і, окрім визнання права власності на частку, на підставі інвентаризаційних креслень поділив домоволодіння між співвласниками. Тобто, частину приміщень домоволодіння залишив у спільній частковій власності, а частину - закріпив у рішенні за кожним із співвласників.

ВС скасував рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ВС підкреслив, що «при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності».

Аналізуйте судовий акт: Частка боржника у спільній частковій власності є самостійним об’єктом цивільних прав, тому для її стягнення виділ в натурі з нерухомості непотрібен (ВП ВС у справі № 367/6231/16-ц від 15 січня 2020 р.)

1/3 квартири не може вважатися незначною часткою у спільному майні, тому припинення права власності на таку частку за рішенням суду на підставі ст. 365 ЦК України неможливе (ВС/КЦС у справі № 760/8958/15-ц від 30 травня 2018 р.)

Умови задоволення позову про виділ у натурі частки із нерухомості, яка перебуває у спільній частковій власності на підставі ст. 364 ЦК України (ВССУ від 06 грудня 2017р. у справі № 347/331/15-ц)

Припинення права власності на частку у майні можливе лише за умови дотриманя інтересів іншого співласника (ВССУ у справі № 308/2858/15-ц від 05.10.2017)

Визначальним для поділу будинку в натурі, що перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування ним, а розмір часток та технічна можливість такого поділу відповідно до часток співвласників (ВССУ, справа № 664/859/15-ц, 06.06.16)

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 344/5437/17

провадження № 61-124св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Ясеновенко Л. В., Девляшевського В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , якому належала 71/100 ідеальної частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . 13 січня 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт на користь позивача, посвідчений державним нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., зареєстрований в реєстрі №6-11, яким заповів все своє майно ОСОБА_1 .. У зв`язку із смертю спадкодавця відкрилась спадщина на 71/100 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Нотаріусом 06 грудня 2017 року листом № 3469 відмовлено в оформленні спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно. Позивач посилався на те, що в ОСОБА_3 є дочка, якій належать обов`язкова частка після смерті батька.

ОСОБА_1 просив:

визнати за ним право власності на спадкове майно за заповітом, а саме на 497/800 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку під літ. А, загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю під літ. Б, площею 18,1 кв. м; вбиральні під літ. Б, площею 1,0 кв. м; літньої кухні під літ. В, площею 27,2 кв. м.; гаражу під літ. Г, площею 24,0 кв. м; літньої кухні під літ. Д, площею 43,1 кв. м; погрібу під літ. Ж, площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду в складі судді: Пастернак І. А., від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 497/800 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку (А), загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю (Б), площею 18,1 кв. м; вбиральні (Б), площею 1,0 кв. м; літньої кухні (В), площею 27,2 кв. м; гаражу (Г), площею 24,0 кв. м; літньої кухні (Д), площею 43,1 кв. м; погрібу (Ж), площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до копії Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19030887 від 31 травня 2008 року, власником 71/100 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 ; власником 29/100 частки вказаного домоволодіння є ОСОБА_4 . Згідно заповіту від 13 січня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., зареєстрованого в реєстрі за №6-11, ОСОБА_3 на випадок його смерті зробив таке розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було та з чого би воно не складалося і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право, заповідає сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 06 грудня 2017 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 497/800 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно. Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Як вбачається із матеріалів справи позивач не відмовився від прийняття спадщини. Оскільки ОСОБА_3 належала 71/100 вказаного домоволодіння, то з врахуванням обов`язкової частки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 має право на 497/800 зазначеного домоволодіння. Таким чином, суд зробив висновок про те, що позовна вимога про визнання права власності на 497/800 домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 . ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду в складі судді: Татарінової О. А., від 25 липня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 07 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом залишено без задоволення.

Ухвала мотивована тим, що відповідач не отримувала копію заочного рішення суду від 07 листопада 2017 року, а тому клопотання про поновлення строку на перегляд заочного рішення підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 була повідомлена про день та час розгляду справи через оголошення у пресі. Зазначенні представником відповідача в заяві про перегляд рішення про те, що на підставі договору дарування від 04 червня 1980 року до відповідача у власність перейшло 29/1000 частин будинку з відповідною частиною господарських будівель, а саме кімната, кухня, кладовка, 1/2 частина сараю суд не прийняв до уваги, оскільки в договорі дарування зазначено про користування такими приміщеннями. Належні докази про те, що відповідач збудувала літню кухню та гараж, а тому ці приміщення та господарські будівлі не могли бути включені до складу спадщини, до заяви про перегляд рішення не подані. Фактично доводи заяви зводяться до незгоди з прийнятим судом рішенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 07 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, а саме на 497/800 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 41/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А з: 1/2 коридору 1-3 пл. 7.8 м. кв., житлова 1-6 пл. 20,7 м. кв., житлова 1-7 пл.13,4 м. кв., 1/2 підвалу І пл. 7,9 м. кв./2, 1/2 веранди 1-1 пл. 5,4 м. кв/2, котельня 1-2 пл. 5,7 м. кв., з надвірних будівель 1/2 літньої кухні літ. Б, 1/2 вбиральні літ. б.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 59/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А: 1/2 коридору 1-3 пл.7.8 м. кв./2, 1/2 кухня 1-4 пл. 12.3 м. кв., житлова 1-5 пл. 19.0 м. кв., 1/2 підвалу 1 пл. 7,9 м. кв./2, 1/2 веранди 1-1 пл. 5.4 м. кв./2, на мезоніні житлова 1-8 пл. 9.2 м. кв., житлова 1-9 пл. 14.9 м. кв., житлова 1-10 пл. 9.1 м. кв., з надвірних будівель 1/2 літньої кухні літ. Б, вбиральня літ. Б.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1984 року № 61 дозволено ввести до складу будинковолодіння літню кухню площею до 10 кв. м, та переобладнати частину горища під житлове приміщення по АДРЕСА_1 . Зазначене переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати здійснювалось ОСОБА_2 , за згодою іншого співвласника ОСОБА_3 та вищезгаданого рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1984 року № 61, проектної документації. За наслідками такого переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати, що здійснювала ОСОБА_2 , змінились характеристики домоволодіння, збільшилась житлова площа, в результаті чого було проведено технічну інвентаризацію з виходом на місце та 24 червня 1985 року за згодою співвласників було здійснено новий розрахунок часток у домоволодінні, згідно якого частка ОСОБА_3 становила 41/100 частини, а ОСОБА_2 59/100 частин відповідно. Згідно зі статтею 119 ЦК 1963 року (в редакції, чинній на час зміни розміру часток) вимоги про зміну розміру часток можуть бути пред`явлені як учасниками спільної власності, частка яких збільшилась, так і тими з них, частка яких зменшилась внаслідок проведеної іншими співвласниками прибудови, надбудови чи перебудови, а також у зв`язку зі зносом частини будинку, що входила до їх частки. Отже, за згодою співлаників ідеальна частка ОСОБА_3 у домоволодінні за адресюю: АДРЕСА_2 , а ідеальна частка ОСОБА_2 у цьому ж будинку становить 59/100, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи та зареєстрована за нею в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 серпня 2019 року. Тому позивачем підлягає спадкуванню за заповітом право власності на 41/100 домоволодіння, а за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 59/100 спірного домоволодіння. При цьому апеляційний суд вказав, які саме об`єкти в натурі відповідають часткам 41/100 та 59/100.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 08 лютого, 1984 року № 61 ОСОБА_2 дозволено ввести до складу домоволодіння літню кухню площею до 10 кв. м, та переобладнати частину горища під житлове приміщення. За наслідками такого переобладнання горища у житлові кімнати змінились характеристики домоволодіння, збільшилась житлова площа, в результаті чого було проведено технічну інвентаризацію з виходом на місце та 24 червня 1985 року за згодою співвласників було здійснено новий розрахунок часток у домоволодінні згідно якого частка ОСОБА_3 становила 41/100 частини, а ОСОБА_2 59/100 частин. Станом на 31 грудня 2012 року реєстрацію змін розміру часток у праві спільної часткової власності на підставі розрахунку ідеальних часток співвласниками проведено не було. На час смерті ОСОБА_3 йому належала 71/100 домоволодіння, а ОСОБА_2 належали 29/100 домоволодіння. Спадщиною є саме ідеальна частка в розмірі 71/100 домоволодіння, оскільки інший розмір часток в домоволодінні ні на день смерті ОСОБА_3 , ні на день ухвалення судом першої інстанції рішення не був встановлений. Фактично суд апеляційної інстанції своїм рішенням підмінив встановлену законом процедуру зміни часток співвласників домоволодіння і безпідставно зменшив обсяг спадкового майна, право на яке виникло у ОСОБА_1 після смерті батька.

Вказує, що згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи те, що ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на частку у спільній частковій власності і не просив проводити розподіл домоволодіння суд першої інстанції правомірно визнав за ОСОБА_1 право власності на 497/800 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Всупереч нормам статей 13 264 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції: визнав за ОСОБА_1 на 41/100 домоволодіння і визначив йому конкретні частини домоволодіння, хоча позивач цього не просив, тобто суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог; ще й визнав за ОСОБА_2 59/100 домоволодіння, визначивши їй конкретні частини домоволодіння, хоча такої позовної вимоги взагалі не заявлялося. У зв`язку з чим судом апеляційної інстанції було порушено вимоги норм статті 367 ЦПК України щодо недопустимості судом апеляційної інстанції приймати і розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У березні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Зазначає, що ОСОБА_2 як співвласник домоволодіння по АДРЕСА_1 , здійснювала реконструкції, перепланування, добудову вказаного домоволодіння. Вказані дії здійснювались за відома та дозволу її батька ОСОБА_3 та відповідних рішень органу місцевого самоврядування. При ухваленні судом першої інстанції рішення від 07 грудня 2017 року при визначені переліку майна, яке ввійшло до спадкування судом першої інстанції було взято до уваги виключно єдиний документ, а саме, витяг з реєстру права власності на нерухоме майно (а. с. 7). Станом на день вирішення спору судом першої інстанції вказаний документ не мав жодного юридичного значення, оскільки він був дійсним протягом трьох місяців. ОСОБА_2 зареєструвала власну частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 на рівні 59/100, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 178424233 від 22 серпня 2019 року. Перерозподіл часток між співвласниками станом на 24 червня 1985 року є правомірним та таким, що має відповідні правові наслідки. А тому, то спадкуватися могла виключно частка ОСОБА_7 на рівні 41/100 частки з врахуванням конкретно визначених приміщень, об`єктів. Сам факт не проведення такої реєстрації зміни розміру часток спадкодавцем на рівні 41/100 не свідчить про неможливість спадкування спадкоємцями виходячи саме із вказаної частки. Саме про таку можливість спадкування за умови відсутності реєстраційної дії права зазначає Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц (провадження № 61-21211св18). З огляду на вказані обставини справи, правову позицію Верховного Суду в постанові від 14 серпня 2019 року по справі № 523/3522/16-ц, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що спадкуванню підлягала виключно та частка спадкодавця, що була зареєстрована на рівні 71/100. З огляду на вказані обставини справи, предмет спору, наявність у позивача та відповідача статусу спадкоємців, апеляційний суд постановою від 20 листопада 2019 року вирішив по суті спір між сторонами, визначивши частки кожною спадкоємця з відповідним описом кожної з них, що в повній мірі спростовує твердження скаржника про скасування апеляційним судом законного рішення суду першої інстанції.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року:клопотання ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .

Згідно заповіту від 13 січня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 6-11, ОСОБА_3 на випадок його смерті зробив розпорядження на все належне йому майно, де б воно не було та з чого би воно не складалося і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право, заповів сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 , відповідно до копії Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №19030887 від 31 травня 2008 року, власник 71/100 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; власником 29/100 частки вказаного домоволодіння є ОСОБА_4 .

Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з: житлового будинку (А), загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю (Б), площею 18,1 кв. м; вбиральні (Б), площею 1,0 кв. м; літньої кухні (В), площею 27,2 кв. м; гаражу (Г), площею 24,0 кв. м; літньої кухні (Д), площею 43,1 кв. м; погрібу (Ж), площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Апеляційним судом встановлено, що за згодою співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 проведено перерозподіл ідеальних часток спірного будинку і зазначено, що підтверджується даними, які містяться у довідці Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 22 жовтня 2019 року за №344/5437/17/23156/2019 та вказано наступне. На підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 13 серпня 1979 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на жилий будинок було видано на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 31 липня 1979 року № 384. 04 червня 1980 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, на підставі якого ОСОБА_3 подарував дочці ОСОБА_4 29/100 частини будинку з відповідною частиною господарських будівель. Дане право власності було зареєстровано в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ».

Апеляційним судом встановлено, що згідно матеріалів інвентарної справи ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1984 року № 61 дозволено ввести до складу будинковолодіння літню кухню площею до 10 кв. м, та переобладнати частину горища під житлове приміщення по АДРЕСА_1 . Зазначене переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати здійснювалось ОСОБА_2 за згодою іншого співвласника ОСОБА_3 та на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1984 року № 61, проектної документації. За наслідками такого переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати, що здійснювала ОСОБА_2 змінились характеристики домоволодіння, збільшилась житлова площа, в результаті чого було проведено технічну інвентаризацію з виходом на місце та 24 червня 1985 року за згодою співвласників було здійснено новий розрахунок часток у домоволодінні, згідно якого частка ОСОБА_3 становила 41/100 частини, а ОСОБА_2 59/100 частин відповідно.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та частковому задоволенні позову апеляційний суд вважав, що ОСОБА_3 належала частка 41/100 в спірному домоволодінні. Тому позивачем підлягає спадкуванню за заповітом право власності на 41/100 домоволодіння, а за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 59/100 спірного домоволодіння. При цьому, апеляційний суд вказав, які саме об`єкти в натурі відповідають часткам 41/100 та 59/100 та не вказав, чи має відповідач право на обов`язкову частку та чи прийняла спадщину.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

Згідно пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

У частині першій статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції».

У справі, що переглядається, позивач, як спадкоємець за заповітом співвласника в спільній частковій власності, пред`явив вимогу про визнання права на частку до відповідача (за вказівкою позивача, відповідач є дочкою спадкодавця та має право на обов`язкову частку). Тому, в справі, що переглядається, підлягали встановленню такі обставини - чи прийняли сторони спадщину, чи відноситься відповідач до осіб, які мають право на обов`язкову частку.

Проте суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги:

не вказав, чи має відповідач право на обов`язкову частку та чи прийняла спадщину;

не звернув уваги, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності;

не звернув увагу, що відповідач позовних вимог про визнання права на частку не заявляла;

не врахував, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.

По суті, апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України, не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати.

Передати справу № 344/5437/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук