Якщо спір про право відсутній і оскаржуються владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, то такій спір підлягає розгляду адміністративним судом (ВСУ від 24 травня 2017р, № 6-843цс17)

Фабула судового акту: Чехарда в позиціях ВСУ з приводу підвідомчості суду певної юрисдикції оскарження рішень та дій державного реєстратора у питаннях реєстрації/перереєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема оскарження рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за заявою іпотекодержателя, продовжується.

Зовсім недавно, 14 червня 2016р. ВСУ на спільному засіданні трьох палат ухвалив доволі суперечливе рішення у справі № 21-41а16, яким начебто виключив адмінюстицію зі спорів особи із державним реєстратором і роз’яснив, що такі спори підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін. Проте, незважаючи на таке рішення ВСУ адмінсуди продовжували розглядати подібні справи, в тому числі на рівні ВАСУ, і почали з’являтись і інші рішення ВСУ включаючи і це.

Так, з метою припинення права власності іпотекодавця, який порушив умови кредитного договору, на іпотеку, та реєстрації права власності на себе, іпотекодержатель подав державному реєстратору заяву та пакет документів, і д/р прийняв відповідне рішення. Іпотекодавець оскаржив таке рішення д/р до адмінсуду, суд першої інстанції прийняв заяву іпотекодавця до розгляду і задовільнив її, визнав протиправним та скасував рішення д/р про реєстрації права власності на іпотеку за іпотекодержателем. Суд апеляційної інстанції залишив таке рішення без змін. Проте, ВАСУ мабуть керуючись вищезгаданим рішенням ВСУ у справі № 21-41а16 рішення адмінсудів скасував та закрив адміністративне провадження, при цьому роз’яснивши іпотекодавцю – юр. особі, що із подібними позовами слід звертатись до господарського суду в порядку господарського судочинства.

Адміністративна палата ВСУ в свою чергу скасувала рішення ВАСУ у цій справі та направила справу на повторно до ВАСУ для розгляду касаційної скарги іпотекодержателя по суті.

ВСУ підкреслив, що у справі між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність або протиправність рішення та дій д/р під час виконання ним свої владних повноважень та адміністративних функцій. Тобто, не іпотекодавець та іпотекодержатель спорять у суді між собою про право власності на іпотеку, а суд лише повинен перевірити правильність дій д/р під час розгляду ним поданого іпотекодержателем пакету документів та правомочність прийнятого ним рішення про перереєстрацію права власності на іпотеку за іпотекодержателем. Таким чином, ВАСУ закриваючи провадження у справі неправильно застосував ст. ст. 3, 17, 157 КАС України.

Отже, поки що немає єдиної практики з приводу підвідомчості такого виду спорів судам єдиної юрисдикції, відбувається чехарда…

Аналізуйте судовий акт: Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

Правовідносини щодо реєстрації права власності не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, тому підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства (ВАСУ, справа № 815/618/16, 12.04.17)

Свідоцтво про право власності та рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухомість оскаржується за правилами цивільного судочинства (ВСУ від 24 січня 2017р. у справі № 21-1559а16)

Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адміністративні суди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмін. суд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі № 826/11931/16)

Наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте (Житомирський апеляційний адмінсуд, справа № 817/1719/16, 25.05.17)

ТЕМА: Постанова Пленуму ВАСУ «Про огляд практики розгляду справ, які виникають зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 18.09.2015 № 20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОТЕК» (далі – Товариство) до державного реєстратора реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції Гринь Жанни Олексіївни (далі – Держреєстратор-1, реєстраційна служба відповідно), державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молодованової Галини Миколаївни(далі – Держреєстратор-2, ДРСУ відповідно), ДРСУ, Міністерства юстиції України, третя особа – публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Банк «Форвард», про визнання дій протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними реєстраційні дії Держреєстратора-2 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (магазин), що розташоване за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 72, індексний номер 18973879 від 30 січня 2015 року 12:13:50, номер запису про право власності 8562681 від 26 січня 2015 року (далі – спірне майно).

На обґрунтування позову зазначило, що Держреєстратор-2 порушила порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняла рішення про державну реєстрацію, оскільки у нового власника відсутні документи, які є підставою для реєстрації права власності відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок).

Суди встановили, що 6 вересня 2006 року за Товариством зареєстровано право власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 8 вересня 2006 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

12 серпня 2011 року ПАТ «Банк «Русский Стандарт» (іпотекодержатель), правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «Банк «Форвард», та Товариство (іпотекодавець), що діяло як майновий поручитель за виконання зобов’язань ПАТ «Світ Електроніки» (позичальник), уклали договір іпотеки № 014-7 (далі – Договір), за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 липня 2011 року № 005-3 передає іпотекодержателю в іпотеку спірне майно загальною площею 244,8 кв. м.

Обтяження на підставі Договору зареєстровано у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 12 серпня 2011 року.

26 січня 2015 року ПАТ «Банк «Форвард» подало до реєстраційної служби заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права приватної власності на спірне майно. Цю заяву зареєстровано у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) 26 січня 2015 року за реєстраційним номером 9921564.

Згідно з матеріалами реєстраційної справи, посвідчена копія якої долучена Держреєстратором-1 до матеріалів справи, в ній перебувають такі документи: заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 січня 2015 року № 9921564, платіжні доручення від 22 січня 2015 року №№ 2114080, 2114087, довіреність від 22 січня 2015 року № 07-37-15, копія паспорта ОСОБИ_1, дублікат картки фізичної особи–платника податків, свідоцтво від 9 січня 2015 року № 33, Договір, картка прийому заяви від 26 січня 2015 року № 18856032, інформація з Реєстру, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 січня 2015 року № 18973879, витяг з Реєстру про реєстрацію права власності.

30 січня 2015 року Держреєстратором-2 за результатами розгляду заяви із реєстраційним номером 9921564 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18973879, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення Держреєстратора-2 № 18973879 про державну реєстрацію прав на спірне майно за ПАТ «Банк «Форвард». У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що пунктом 46 Порядку передбачено вичерпний, безальтернативний перелік документів, що підлягають поданню для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки.

До заяви не додано завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодавцеві та боржникові.

Суди взяли до уваги, що свідоцтвами нотаріуса від 9 січня 2015 року №№ 32, 33 на підставі статті 84 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 3425-ХІІ) засвідчено факт передачі від ПАТ «Банк «Форвард» до Товариства та ПАТ «Світ Електроніки» заяв, які містили відомості про вимогу щодо усунення порушень. Однак свідоцтво нотаріуса про передачу заяви, в якій викладені вимоги, підтверджує лише факт передачі такої заяви, та не може прирівнюватися до завіреної копії вимоги як окремого документа.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 серпня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а провадження у справі закрив та роз’яснив позивачу право на звернення з цим позовом до господарського суду в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Товариство звернулось із заявою про його перегляд з підстави, установленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), та, посилаючись на неоднакове застосування пункту 1 частини першої статті 3 КАС, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 серпня 2016 року, а справу передати на новий касаційний розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня, 5 листопада, 3 грудня 2015 року, 25 лютого, 22 березня 2016 року (№№ К/800/45104/15, К/800/46746/15, К/800/36584/15, К/800/40245/15, К/800/36574/15 відповідно).

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року цей суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що викладеною вище нормою Порядку передбачено вичерпний перелік документів, що підлягають поданню у разі проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що саме по собі є імперативною вимогою.

На підтвердження факту отримання позивачем вказаної вимоги третя особа подала до державного реєстратора копії свідоцтв від 9 січня 2015 року №№ 32, 33, завірених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.

Відповідачі і третя особа не надали суду доказів надіслання такої вимоги позивачу та боржнику по кредитних зобов’язаннях; документів, що підтверджують її отримання позивачем та боржником по кредитних зобов’язаннях; документів, що підтверджують завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем та боржником по кредитних зобов’язаннях з моменту отримання ними зазначених вимог, зокрема, повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб’єктам за належними адресами та ін.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року та 22 березня 2016 року суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що видані відповідно до статті 84 Закону № 3425-ХІІ свідоцтва підтверджують факти, що мають юридичне значення у правовідносинах, що виникають із договорів іпотеки, а саме: передання вимоги з відповідним змістом, отримання іпотекодавцем та боржником вказаної вимоги та завершення 30-денного строку з моменту отримання вимоги.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня та 5 листопада 2015 року суд, виходячи з того, що касаційні скарги за формою та змістом відповідають вимогам статті 213 КАС, подані з дотриманням порядку та строків касаційного оскарження, прийняв рішення про відкриття касаційного провадження.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами статті 1 КАС цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 3 КАС).

У справі, що розглядається, касаційний суд, закриваючи провадження у справі, дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов’язань, тобто цей спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Водночас Вищий адміністративний суд України залишив поза увагою те, що у рамках цієї справи виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на протиправності дій Держреєстратора-2 як суб’єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв’язку з недотриманням ним вимог Порядку, а саме проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відсутності: завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові; документа, що підтверджує її отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов’язаннях; документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов’язаннях зазначених вимог. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора-2, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень.

Таким чином, у зв’язку з неправильним застосуванням статей 3 17 КАС і безпідставним закриттям провадження у справі суд касаційної інстанції не виконав своєї функції касаційного перегляду судових рішень, а отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 серпня 2016 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОТЕК» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 серпня 2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підписи суддів: